Киевские диггеры не распространяют информацию о входах в подземелья

У Києві дигерство почалося ще за радянських часів. На сьогодні столичні дигери — це спільнота вузького кола людей і навіть частково закрита. До слова, за кордоном визначення дигерства як такого немає. Там існує більш загальне поняття “urban exploration”, тобто угруповання, яке цікавиться усіма об’єктами, що певною мірою є забороненими чи непопулярними. Тобто urban exploration охоплює і наземне, і підземне дослідження. У столиці ж існує окрема спільнота, що вивчає саме підземелля, київське дигерство близьке до спелеології (дослідження природних печер), та все ж таки найбільш споріднене зі спелестологією — дослідженням рукотворних підземних об’єктів. Тільки у спелестології досліджують вже недіючі споруди (виробки, де добували корисні копалини, наприклад, в Одесі, камінь-ракушняк), а в дигерстві — об’єкти, які й досі належать до міських комунікацій.

 

“Під землею спочатку все здається таким незвичним. Змінюється, так би мовити, топос міста. По верху дістанешся з однієї точки в іншу за один відрізок часу, а під землею може бути довший або коротший шлях. Елемент дослідження в дигерстві доволі таки вагомий. Якби я не цікавився підземеллям, я, мабуть, би і не знав назв усіх цих підземних річок, а вважав би, що в Києві тільки Дніпро і є. Та й взагалі дигерство цікаве як для києвознавства заняття”,— розповідає київський дигер Олександр Богаченко.

Київські підземники створили свою “підземну етику”, за якою будь-який дигер має залишити місце в тому самому вигляді, в якому воно було, коли він туди зайшов, відомості про підземку мають бути дбайливо збережені, інформації про входи нікому не дають, на мапах не позначають, у дренажні споруди не можна ходити взимку, оскільки там зимують кажани, а будити їх означає порушувати підземну етику.

Що стосується правил безпеки, то найголовніше — знати, що не можна йти під землю зливонебезпечної погоди, коли є хоча б якась імовірність, що піде дощ. “Вода піднімається дуже швидко, і за хвилину може сягнути дуже високого рівня. Сталися навіть серед дигерів два нещасних випадки. В 2001 році двоє людей загинули через те, що синоптики помилилися: погода мала бути гарною, сонячною, але пішла злива, і їх змило. Позаторік так само через сильний дощ загинуло ще двоє людей”,— розповів Олександр Богаченко. Та якщо дотримувати техніки безпеки і керуватися здоровим глуздом, нещасні випадки малоймовірні і заблукати в підземеллі нелегко.

Як зазначають дигери, головне під землею — це зручний одяг, взуття, що не промокає, і ліхтарики, які можна закріпити на голові, щоб руки були вільними. З собою ліпше брати аптечку на випадок травм, падінь, вивихів, порізів. “Небезпека, звісно, є, і цим не треба нехтувати, однак вона дуже незначна. Важливо знати, куди ти лізеш і для чого. Якщо ти можеш відповісти на ці запитання, то маєш подбати і про свою безпеку”,— кажуть столичні дослідники підземелля.