Україна має ресурси для заміщення імпортного газу. Досвід Литви

Україна в змозі замістити більшу частину імпортного газу біопаливом, у разі відповідного інвестування, унормування законодавства та державної підтримки. Всі ресурси для цього наша країна має, а досвідом готові поділитися дружні держави, такі як Литва. Це головний підсумок енергетичної секції Українсько-литовської ділової ради, яка наприкінці жовтня відбулася у Києві.

Конкурентноздатність підприємства, його капіталізація багато в чому залежить від того, яке джерело енергії використовує це підприємство, скільки вона коштує. Бо якою б не була інша собівартість продукції, джерело енергії буде завжди одним з головних складових ціни кінцевого продукту. «Головне зараз – встигнути вчасно відчути динамку змін джерел енергоносіїв, бути у тренді, йти в ногу з технологіями. Низька енергоємність виробництва дає змогу звільнені ресурси спрямовувати на реновацію, на нове обладнання. І це – єдиний правильний шлях до прогресу. Якщо ж ви не встигли цього зробити, це означає, що ви і далі будете витрачати гроші на збагачення постачальника газу чи електрики», - заявив, відкриваючи енергетичну секцію Українсько-Литовської ділової ради, яка днями відбулася у Києві перший віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців Сергій Прохоров.

Вибір партнерів на нелегкому шляху модернізації справа відповідальна, та саме литовці можуть на конкретних прикладах показати, що такий підхід працює. Литовська Республіка пройшла важкий, але успішний шлях, там знають, що таке боротьба з газовою залежністю і ефективна диверсифікація енергоносіїв. Підписання міжнародних договорів з енергоефективності, яке відбулося 23 жовтня під час Українсько-литовського ділової ради свідчить про те, що обидві сторони налаштовані плідно працювати, залучати до своєї роботи фахівців та європейські фінансові фонди. Адже, що б переконати інвесторів в життєздатності нових проектів, необхідно підкріпити їх відповідними обрахунками.

«Я радий, що українці намагаються скласти докладний план і обрахунки по заміщенню газу поновлюваним паливом. Це добре, що ви все плануєте, а не «біжите просто ради того, що б бігти», - каже Віргініюс Раманаускас, глава Біоенергетичної асоціації Литви. Вона існує уже
десять років. Складається з 56 членів і 4 секцій - аграрної, технології, біопалива і вчена секція. Цього року створено також науково-технічну раду у складі дев’яти вчених - вони допомагають литовцям вирішувати складні технічні питання. «У нас є план - 23% заміщення поновлюваними джерелами енергії до 2020 року. В Литві тепло коштує більше, ніж електрика. Але нам пощастило з ресурсами – ліси вкривають майже 24% території країни. Другий за величиною литовський біоресурс - солома. Її дуже багато. Ще один невичерпний ресурс - сміття. Також ми почали вирощувати паливо на спеціальних плантаціях», - говорить пан Раманаускас.

Однак і досі багато литовців використовують в своїх будинках звичайні печі – хоч вони і неефективні - всього 40-45% ККД. А ось котли, які використовує тамтешнє житлово-комунальне господарство або промисловість мають дуже високий ККД, і ця цифра закріплена законом. Наприклад, кожен котел, продуктивність котрого більша за 400 КВт, повинен мати економайзер, який працює в режимі конденсації. Завдяки цьому пристрою, ККД котла з 85% підвищується практично до 100%. Зараз Литва шукає способів, щоб спонукати населення замінити неефективне обладнання. Наприклад, в Австрії, Німеччині, Італії дають субсидії на покупку котлів з високим ККД.

Що ж до сировини, то Литва і Україна мають великі запаси торфу. Правда, це не зелене паливо, а скоріше, місцеве. Але, наприклад, Фінляндія   використовує в своїй енергетиці 30%  торфу. В Литві найдорожче паливо - мазут, а найдешевше - біопаливо. У цій країні навіть функціонує біржа біопалива. За її ціновими тенденціями нескладно помітити, що вартість палива в залежності від сезону, різна.

Литва рекордними темпами позбувається енергетичної залежності. Наприклад, у 1997 році у її в енергетиці був лише 1% енергії з біопалива. І ось в 2014 році литовці сподіваються довести цей показник уже до 45%. Причому, очевидно, що будь-які межі тут ставити недоречно. Ось, наприклад, Фінляндія та Швеція планували перевести на біопаливо близько 60% енергопотужностей. Але досягши цих показників пішли далі. У цих країнах вже 80-90% виробляється з місцевих видів екологічного палива.

У Литві зараз вже немає жодного міста, де б не працювали такі біокотли. Є і міста, в яких енергія і тепло виробляється на 100% з біомаси. Причому, там багато приватних компаній, які за власні гроші будують котельні і продають тепло громаді. Жан Клод Юнкер недавно написав лист наступного комісару ЕС з енергетики, в якому заявив, що до 2020 року до 80% всієї енергії в союзі повинно вироблятися саме з поновлюваних джерел енергії. До слова, зараз в ЕС близько 6 млн людей працює в сфері виробництва біоенергетичних технологій. Для порівняння - в сільському господарстві - 11 млн. В Литві ж зараз близько 26 компаній займаються виробництвом котлів і технологій для них. Що ця країна може запропонувати Україні в плані технологій? Як колишня держава СРСР, Литва вже зрозуміла, що не можна зрівняти все з землею і побудувати заново - це надто дорого. Потрібно шукати вигідні шляхи модернізації виробництва. Литва готова ділитися з Україною досвідом уникнення помилок, які обійшлися їй самій дуже дорого.

«Що вже зараз потрібно робити Україні, крім виробництва котлів? Насаджувати ліси, розвивати логістику доставки палива. Особливу увагу приділити дешевому паливу, такому як торф. А головне - створювати умови для діяльності малих енергетических підприємств», - говорить Віргініюс Раманаускас. За його словами, в Литві таких компаній багато, що дуже впливає на ціну послуг, саму вартість тепла. Наприклад влітку, коли попит на нього падає, падає і ціна. В Литві немає загальнодержавного тарифу на енергію, в кожному місті, в кожному господарстві він різний. Хоча є державна комісія, яка затверджує для кожного свою методу визначення ціни на енергію та контролює її правильне нарахування.

Також в Литві працює близько ста компаній, які спеціалізуються на поставках біопалива. Примітно, що за останні 4 роки ціна на газ зросла на 100 євро на тонну нафтового еквівалента, в той час як ціна на біопаливо не змінилася. Ця статистика може бути відповіддю критикам, які побоюються, що ціна на біопаливо незабаром теж почне рости, зробивши вливання у цю галузь невигідними. В Австрії зараз населення масово скуповує не просто котли, які спалюють біомасу, а вдосконалені грубки - їх ККД доходить до 90% завдяки високій технологічності. Вони досить дорого коштують, зате для їх роботи не потрібно електрики, і в них можна спалювати практично всі види біомаси, зокрема і складні, такі як солома. В Україні таких технологій поки немає, в той час, як очевидно саме така подібні була б на ринку дуже затребувані.

Так якими ж ресурсами володіє наша країна і чи достатньо їх для ефективного заміщення газу? Розповідає глава Біоенергетічної асоціації України Георгій Гелетуха. «Розглянемо ресурси біомаси, без урахування ресурсів для біогазу та рідкого пального. Деревина, трава, рубані залишки, відходи деревообробки - це 4,2 млн т. Або 1,7 млн умовного палива. Всі інші ресурси - це різні види сільгосп-відходів. Наприклад солома - фізично її ми маємо більше 30 млн т щороку. Але доступно для спалювання тільки 30-40%, решта йде на корм тваринам і на закопування в землю для відродження родючості. Але навіть з таким відрахуваннями ця цифра куди більша  маси доступної деревини», - каже головний біоенергетик України.

Також у нас є великий ресурс вільних сільськогосподарських земель - їх близько 4 млн гектар. У звіті комісії з Біоенергетики закладено 1 млн гектар під так звані енергетичні плантації, тобто вирощування верби і тополі,  а це - ще 6 млн т. умовного палива. «Отже в сумі навіть за грубими підрахунками – виходить 21 млн тон умовного палива. Якщо перевести в газ - то це 17 мільярдів кубометрів. Тобто, якщо б ми зараз втілили ці цифри в реальність - ніяких проблем з поставками газу в Україні більше ніколи не було б», - вважає пан Гелетуха. Адже минулого року Україна спожила 50 млрд газу, 20 млрд кубів з якого – вже є власного видобутку. Лишилося б замістити решту.

Зараз сільське населення України головно використовує дрова. За статистикою 1,7 млн кубічних метрів дров спалюється у сільських районах щорічно. Також широко використовується як паливного матеріалу лушпиння соняшника. Україна - лідер у виробництві соняшникової олії в світі, тому і лушпиння у нас більше, ніж достатньо. По всій країні вже більше 70 великих парових котлів працює в цій галузі і спалює близько 600 тис. тон лушпиння на рік.

Крупних же деревних котлів досить багато - близько 4 тисяч. Але вони поки сконцентровані в суміжній промисловості, головно, деревообробній. В останні рік-два намітилася тенденція до переходу на біокотли бюджетної сфери - школи, садочки. І найменше в Україні поки великих соломоспалюючих котлів - лише близько ста.

«Біомаса зараз дає Україні близько - 2,1 млн т умовного палива, що відповідає економії 1,67 млрд кубів газу. Загальна умовна потужність всього обладнання, що працює на біомасі - 2700 МГВт. В середині жовтня було ухвалено національний план з відновлюваної енергетики до 2020 року. Це - один з документів, який входить у наші обов’язки перед енергетичним співтовариством - загальна його мета - досягти 11% відновлюваної енергії. В цьому плані є рядок «опалення» - по ньому ми повинні досягти 12% відновлюваних ресурсів, 11,5% - в електроенергії і 10% - в транспортному пальному. За цим планом за наступні шість років ми повинні будемо заміщати біомасою 6 мільярдів кубів газу», - порахували у Біоенергетичній асоціації. Там також попередили – пересічні українці мають готуватися   до того, що вартість газу для них буде рости, доки не зрівняється з комерційною ціною - зараз у нас ця різниця становить п'ять разів. Люди платять за тисячу кубів 1200 грн, в той час як промисловість платить - 6400 грн за тисячу кубів.

Варто зауважити, що деревини на заміщення газу в Україні не вистачить. Україна не лісова країна - тільки 15% території вкрита деревами. Хоча варто сказати, що зараз ми вирубуємо всього 50% від загального лісового приросту, в той час як в Європі нормальна практика - 80-90% від приросту. Лісники пояснюють таке відставання відсутністю попиту. Але все одно, цього не достатньо. Рано чи пізно доведеться започатковувати практику енергетичних плантацій.

Виробники біокотлів зазначають, що попит на їх продукцію став рости тільки влітку цього року – зараз вся продукція розкуплена, а на нову черга розписана аж по лютий 2015. Багато виробників переходять в три зміни роботи, відкривають додаткові цехи. Враховуючи таку стрімку тенденцію попиту, навіть без складних підрахунків стає зрозуміло, що потужностей вітчизняного виробника не вистачає, щоб вчасно задовольняти потреби ринку. Саме і тут утворюються дві ніші, які б міг зайняти литовський бізнес - продавати нам вже готові котли, або ж запускати у нас виробництво котлів по своїх ліцензіях. Наприклад, як робить зараз «Волинь-Кальвіс». Причому, другий шлях є більш цікавим для України. Зараз в нашій країні практично немає виробників котлів потужністю більше двох МГват, немає котлів для ТЕЦ і практично немає парових промислових котлів на біомасі. Потрібно і багато котлів, що працюють на сільськогосподарських відходах, а не на дереві. Потрібні котли, які спалюють солом'яні пелети, тюки соломи та кукурудзи.

В середньому по Європі зараз цифра енергозаміщення - 13%, до 2020 року повинна буде складати 20%. Природно, в залежності від країни цифри різні - наприклад в Австрії - 30% тепла виробляється з відновлюваних джерел енергії. Варто відзначити, що ККД газового котла 90%, а середній ККД біомасового котла - 85%, зокрема, спалювання пелетів дає близько 90%.

Окрім приватного інтересу, надзвичайно привабливим є великий і доволі перспективний ринок виробництва енергії в Україні. Точніше, він міг би бути привабливим, коли б законотворці унормували нарешті окремі положення, що регулюють ринок такої енергетики, говорить юрист Максим Сисоєв, юридичний партнер асоціації Біоенергетики. Він зауважує, що в Україні на даний момент існують податкові пільги, стимулююча підтримка тарифоутворення для зеленого тепла і зелений тариф, однак бюрократична система робить роботу у цій галузі надзвичайно складною. «Отже зараз, теплове біо-обладнання, яке ввозиться в Україну звільняється від мита та від ПДВ. Але, поки що, у нас процедура проходження цього контролю така складна і непрозора, що її дотриматися і виконати всі вимоги практично неможливо. А проте це могла б бути економія в 25% від вартості ввезеного в Україну біо-обладнання. Є ще пільга як зменшення земельного податку для зелених енерго-підприємств на 70%. Також закон передбачає зменшення орендних платежів, якщо біоенергетичне підприємство орендує приміщення у держави або у комуни», - перераховує юрист.

Найпривабливіша, і, що головне, чинна норма - підприємство, яке встановило біокотельню звільняється від ПДВ до 2020 року. Такою пільгою реально скористатися, хоча і не без консультацій з місцевими податківцями. Також тим, хто виробляє тепло з біомаси, заміщаючи при цьому газ,  встановлюється тариф в 90% від середньозваженого виробництва тепла з газу. Зараз це близько 800 грн за 1 ГГкл. Правда і тут є невелика проблема - Мінфін додав сюди норму, згідно з якою рентабельність таких підприємств повинна становити не менше 20%. Навіщо знадобилося  це штучне розділення фахівці не розуміють, адже ринкові умови все і так би поставили на місце - хто зміг дешевше виробити тепло, той заробив би більше, хто перевищив би витрати на виробництво - залишився б у програші. Зараз уже готовий до розгляду у парламенті та затвердження проект рішення, згідно з яким підприємства, що допомагають муніпальній сфері замістити газ, отримуватимуть певні компенсації своїх витрат.

Власне, щодо найпоширенішої пільги – зеленого тарифу, то її 
реально отримати, але ... «Зараз у нас зелений тариф - 4 євроценти, залежно від термінів введення в експлуатацію котельні. Профільний парламентський комітет схвалив його підвищення. Наприклад, для біомаси - до 14,2 євроцента, а для біогазу - 16,2. Через вибори ухвалення цього рішення, поки що, відклали. Отже, чекаємо дій уже від нового парламенту», - каже Максим Сисоєв.

Чому ж в Україні зеленим тарифом користується нікчемна кількість виробників тепла? Все через прорахунки законодавців. Наприклад, не можна використовувати змішані джерела енергії – приміром, вугілля і дрова. Їх розділити і отримати тариф на частину енергії закон не дозволяє. Також не можуть отримати зелений тариф біогазові установки, які ввели в експлуатацію до квітня 2013 року – законодавці так вирішили. «Згідно з законом, біотариф розповсюджується тільки на таку біомасу як відходи. А от енергетичні культури, такі як верба та силос сюди відносити забороняється. Наприклад, ми марно намагалися отримати зелений тариф для сфиноферми, де для виробництва енергії використовують силос. Ми боремося з цією нормою і внесли відповідну пропозицію парламенту», каже юрист. За його словами, найкраще у зеленому тарифі те, що він гарантований до 2030 року.

Зараз в Україні таку енергію скуповує держпідприємство «Енергоринок». Але у майбутньому у нас, швидше за все, буде інший, балансуючий енергоринок.

Є ще одна норма, яка збиває з пантелику інвесторів біоенергетичних проектів - це місцева складова. Щоб реалізувати енергопроект, треба показати до 50% місцевої складової у його реалізації. «Умовно кажучи, вам потрібно українське устаткування, українська турбіна і українська біомаса, що б отримати цей тариф. Але зараз у нас більшість потрібного устаткування просто не виробляється. Через цю проблему безліч проектів в Україні загальмувалися. Скасувати цю норму вимагає вже і Євросоюз, відтак, слово за нашими депутатами.

Саме сприяння розвитку біоенергетичного ринку було головною метою підписання Меморандуму між Українським союзом промисловців і підприємців, Біоенергетичною асоціацією України та Біоенергетичною асоціацією Литви, яке відбулося 23 жовтня. У документі сторони засвідчили, що мають намір спрямувати зусилля на, в першу чергу,  сприяння поширенню інформації та досвіду застосування технологій енергетичного використання біомаси в Україні та Литві, розвивати ринок біоенергетики у двох країнах та налагоджувати тісний контакт між профільними українськими та литовськими компаніями.