Україна може досягти енергетичної незалежності за два роки

17 ноя, 08:51

Стратегією енергетичного виживання в сучасних умовах для української держави є лише системне реформування галузі, ціною “нероблення” може стати суверенітет і цілісність України. Це - висновок дослідження, яке представив Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД).

Дослідження стосувалося трьох аспектів: оцінка значення енергетичного фактора у формуванні державної потужності Російської Федерації, аналіз залежності України від російських енергетичних ресурсів, «портфель» реформ для енергетичної галузі та введення Третього енергетичного пакету.

Фінал дослідження складається з опису реформи енергетичного сектору, який дає відповіді на такі питання:
• як відмовитися від російського газу за 2 роки;
• як власними силами забезпечити видобуток газу для потреб української промисловості;
• як створити ефективну систему енергетичної ощадності;
• як розвивати альтернативні джерела енергії.

Загалом, експерти зазначають, що в України є спроможності протягом 2 років позбутися залежності від російських енергоресурсів: природного газу, нафтопродуктів та палива для атомних станцій. Україна має унікальну можливість реалізувати енергетичну революцію, модернізувавши та реформувавши власні енергоринки, що сприятиме створенню робочих  місць  та  прискоренню  економічного  зростання.

Значення енергетичного фактора у формуванні державної потужності Росії

РФ тривалий час залишається однією з провідних держав-експортерів на світовому ринку енергоресурсів. Нині Москва забезпечує понад 12 % світової нафтоторгівлі. За розвіданими даними в російських надрах залягає близько 23 % світових запасів природного газу. Також 45 % світового ринку збагачення урану та 15 % ринку переробки ядерного палива належить Росії.

Життєво важливе значення для стабільного функціонування російської економіки, зокрема, безперебійної ефективної роботи низки галузей, що прямо чи опосередковано впливають на формування «сили» держави, – займає нафтогазова сфера. Доля прибутків від експорту продуктів нафтогазової промисловості в російській економіці протягом останнього десятиліття стрімко зростає, сьогодні нафтогазові доходи федерального бюджету складають майже 50 %.

У продовж останніх років енергетичні ресурси впевнено займають дві третини від загального обсягу російського експорту.

Нині у нафтогазовому секторі Росії неподільно домінують державні компанії. Російський уряд до 2010 р. витіснив з нафтового ринку більшість зарубіжних компаній, зокрема БрітішПетроліум, КонокоФіліпс та Ексонмобіл.  Сучасний газовий ринок РФ, фактично, монополізований державною компанією «Газпром», з долею у 74 %національного газового ринку вона також має виключну, нормативно-зафіксовану монополію на експорт російського газу.

Активне зростання витрат Росії на армію та сектор безпеки безпосередньо пов’язане з реалізацією державної програми розвитку озброєнь на 2011-2020 рр., на виконання котрої планується витратити понад 705 млрд дол. для закупівлі нового та модернізації наявного озброєння. Бюджетні витрати на національну оборону поточного року порівняно з аналогічним періодом 2013 р. збільшилося на 18 %.

За результатами проведеного нами дослідження у розрізі порівняння дохідної частини державного бюджету від торгівлі енергетичними ресурсами та видатків федерального кошторису Російської Федерації, стає очевидною пріоритетність використання отриманих прибутків від енергетичного сектору на переоснащення оборонної промисловості, модернізацію армії та зміцнення сектору безпеки держави. Водночас, російський уряд «в заощадливому режимі» здійснює фінансування  освіти і науки, медицини та культури, а також статей соціального захисту населення тощо.

Тиск на Україну із використанням енергетичного фактора це цілеспрямована багаторічна політика Росії, яка не буде змінюватися ближчі роки. Єдиним виходом для української сторони є провести комплекс реформ енергетичного сектора.

Залежність України від російських енергетичних ресурсів

Близько половини електроенергії, що виробляються в Україні дають атомні станції, але всі вони поки що працюють на російському ядерному паливі. У цьому сенсі варто оцінити як успіх українського уряду укладання контракту з американською компанією Westinghouse.

Потребу в нафті на нафтопродуктах Україна на 90% забезпечує за рахунок імпорту. З них 70% припадає на Росію та 5% на Казахстан. Важливо підкреслити, що Росія і Казахстан є партнерами по Митному союзу.

Українаексплуатує низку газовихродовищ на своїйтериторії, забезпечуючи потребу в газівласнимвидобуткомприблизно на 35%. Рештуобсягу газу Українаімпортує з РФ і в останні два роки — з європейсь¬ких держав. Частка газу російськогопоходження становить до 60%.Інакшекажучи, на сьогодніРосія, контролюючизначнучастинуукраїнського ринку газу, маніпулюючиціною, може й істотновпливає не тільки на енергетичний сектор країни, а й на всю економікузагалом

Вугілля в Україні добувають у Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Львівській і Волинській областях. Найбільшийобсягвидобуткукам'яноговугілляприпадає на Луганську і Донецькуобласті — до 70%.

Ниніцейрегіон практично повністюконтролюєтьсятерористами і російськимивійськами. На кінецьвересня 2014 р. незаконнізбройніформуванняконтролювали 88 із 93 шахт, розташованих у Донбаськомурегіоні. Нині укладений договір з ПАР на постачання 1 млн тон вугілля до кінця року не покриває потреби України у цьому енергетичному джерелі. Україна потребує енергетичне вугілля марки Антрацит, котре можна купувати у обмеженого кола постачальників. Серед них ПАР, Росія, Нова Зеландія, Австралія.  Тому офіційний Київ змушений закупити більш ніж 4 млн тон вугілля у Російської Федерації або терористів.

Нині Росія почергово використовує кожен енергетичний ресурс як інструмент тиску. Але якщо одночасно відбудеться відмова постачати газ, паливо для ядерних АЕС, нафту та вугілля, український уряд вперше за часи незалежності отримає енергодефіцит у загальному балансі близько 65%.

Що робити в цій ситуації?

Стратегією енергетичного виживання в сучасних умовах для української держави є лише системне реформування галузі

Ціною “нероблення” може стати суверенітет і цілісність України

Стратегічно дії України повинні фокусуватись на зниженні дохідності енергетичного сектора РФ та розбудові власної енергобезпеки через підтримку національного енерговиробника.

Енергетична політика України є незбалансованою перед сучасними викликами та має величезний недооцінений енергетичний потенціал.

Україна має унікальну можливість реалізувати енергетичну революцію, модернізувавши та реформувавши власні енергоринки, що сприятиме створенню робочих  місць  та  прискорення  економічного  зростання.

Комплекс реформ та державна політика на підтримку національного енерговиробника сприятимуть національній безпеці, диверсифікації економіки та сталому розвитку України.

Євроінтеграційний курс України передбачає реформування всіх секторів національної економіки. Енергетична галузь, ефективна робота якої є запорукою сталого розвитку всієї економіки, займає в цьому процесі передові позиції.

Реформування ринку газу (лібералізація) має на меті знизити ціни для споживачів газу та залучити інвестиції в його видобування та розбудову газотранспортної системи. Досягти таких результатів можна шляхом збільшення конкуренції в сфері збуту, видобування та забезпечення безумовного доступу третіх сторін (ДТС) до газотранспортної та газорозподільної систем.

Забезпечення енергетичної безпеки – це не лише диверсифікація постачальників та лібералізація ринку, але й захист національного енерговиробника. Варто звернути увагу, що сусідні держави Польща та Румунія, котрі частково можуть за рахунок власного видобутку покривати потреби у енергоресурсах, всіляко підтримують вітчизняні енергогенеруючі підприємства. Поточна максимальна рентна ставка в Україні у 60% «наближає» її до клубу потужних нафто і газовидобувників, - Казахстан, Норвегія, Росія, де дохід від енергетичних ресурсів складає основу державного бюджету.  Зрозуміло, що посилення фіскальної політики лише відлякує інвесторів та демотивує їх щодо входження на національний  ринок.

За оцінками Адміністрації енергетичної інформації США, опублікованими у червні 2013 року, технічно видобувні запаси сланцевого газу на території України складають 3,6 трильйонів метрів кубічних (1,75% світових запасів).

За даними інших зарубіжних дослідних центрів (зокрема Стратфор) Україна має значні поклади природного газу. Найбільша їх частина зосереджена в східному регіоні (близько 85%). На західний і південний припадає приблизно 15% покладів (відповідно 10 і 5%). Ситуація ускладнюється тим, що майже половина запасів газу розміщена на родовищах, які знаходяться в кінцевій стадії розробки. Близько 90% експлуатаційного фонду свердловин, що забезпечують понад 70% газовидобування, сконцентровано саме на цих родовищах. Значна кількість продуктивних пластів не розробляється у надії на впровадження новітніх технологій.

Внутрішні виклики енергетичній політиці:

1. Скорочення  обсягів  внутрішнього  видобутку  природного  газу
Внутрішній видобуток нафти та газу в Україні знаходиться в стані стагнації,  проте країна має невикористані ресурси природного та нетрадиційного газу. Країна має потенціал до 2030 р. забезпечити споживання газу за рахунок внутрішнього видобутку. Однак, без  всебічних  реформ  та  залучення  іноземних  інвестицій  Україна  не  зможе збільшити внутрішній видобуток природного газу та суттєво підвищити безпеку енергопостачання.
2. Висока енергоємність підприємств
Стан  енергоємних  галузей погіршується  внаслідок  старіючих  основних  фондів  по  всій  системі енергопостачання. Системи централізованого теплопостачання, які забезпечують половину  тепла для  промисловості  та  опалення майже  55%  домогосподарств, мають нагальну потребу в модернізації та запровадженні тарифної  системи, що базується  на  споживанні  та  покриває  повні  витрати.  Фонд  будівель  і  споруд знаходиться у незадовільному  стані. Основним  завданням є залучення інвестицій для модернізації активів та підвищення рівня енергоефективності.
3. Субсидіювання споживачів, але відсутність пільгового кредитування видобувників
Високий  рівень  бюджетних  витрат  на субсидіювання споживання газу, тепла та електроенергії не може підтримуватися вічно. Першочергові завдання полягають  у мобілізації політичної та суспільної підтримки планів переходу до ринкових цін в соціально прийнятний спосіб та забезпечення економічної життєздатності енергетичних підприємств.
4. Нормативно-правова  база, що суперечить ринковим законам
Серед  постачальників  нафти,  газу  та електроенергії в Україні переважають державні підприємства. Наявні енергетичні ринки побудовані таким чином, щоб підтримувати  свій домінуючий стан  та субсидіювати споживання енергії в житловому та бюджетному секторах. Завданням є розробити та впровадити ефективну нормативно-правову базу, яка посилює  конкуренцію, підвищує ефективність ринків та є привабливою для інвесторів, а також сприяє формуванню національного енерговиробника.
5. Відсутність сприятливого інвестиційного клімату
Наявна занепокоєність стосовно прозорості в енергетичному секторі,  недостатній  облік  енергетичних потоків, обмеженість засобів впливу, слабка реалізація  верховенства закону та правил ціноутворення стали на заваді  внутрішнім  та  іноземним  інвестиціям. 
6. Інституційна спроможність сфокусована на енергопостачанні, а не енерговиробництві

Як  і  в  багатьох  країнах  з  перехідною  економікою  сучасна інституційна   структура в  Україні більше зосереджена на  заходах  в сфері енергопостачання.  Важливим  першочерговим  завданням  є  коригування інституційної  структури  з  метою  вдосконалення  розробки,  координації  та ефективної  реалізації  заходів  підтримки національного енерговиробника.

Україна потребує трансформації свого енергетичного сектору в більш ефективну, безпечну та сталу  енергетичну систему. Необхідні  узгоджені  дії  для зміцнення  двох  взаємодоповнюючих  основ:  стимулювання  внутрішнього виробництва енергії;   активізації  зусиль  в сфері енергоспоживання для отримання вигоди від підвищення рівня енергоефективності та скасування субсидій.

Пріоритети енергетичної політики:
1. Реалізація власного потенціалу енергоефективності
З огляду на фінансові обмеження в Україні та нагальну потребу в прогресі, енергетична політика має більше зосередитися на підвищенні рівня енергоефективності в будівлях та системах  централізованого  теплопостачання  шляхом  нормативно-правового регулювання та фінансових стимулів. Треба посилити будівельні норми, поширити їх застосовність  та забезпечити виконання.
2. Посилення розробки та використання власних енергоджерел
 Україна  має  значний  потенціал  подальшої  розробки  власних  ресурсів  вуглеводнів, включаючи традиційний природний газ та нетрадиційні джерела, такі як сланцевий газ та метан вугільних родовищ. Для форсування внутрішнього  видобування Україні потрібно залучити  компанії,  які  мають  відповідні  технології,  досвід  та  фінансові  можливості. Організаційні  процедури  мають  включати  розширений  підхід «“єдиного  вікна»  для заохочення та полегшення участі в інвестуванні для міжнародних компаній. Крім того, вони мають збільшити кількість циклів для тендерів та ліцензування, і забезпечити справедливі та прозорі умови їх проведення. 
3. Модернізація системи енергопостачання
Масштаб необхідних  інвестицій  оцінюється  приблизно  на  рівні  1700 млрд грн. (170 млрд євро) на період до 2030 року.  У  сфері освоєння родовищ    інвестиції потрібні для реалізації наявного потенціалу нафти та природного газу. Капітальні інвестиції  необхідні  для  газової  інфраструктури,  включаючи  транспортні  та розподільчі мережі і сховища природного газу, а також газового теплогенеруючого устаткування  систем  централізованого  теплопостачання.  Вугільна  галузь  також потребує  значних  інвестицій.
4. Проведення регуляторних реформ
Важливою умовою є просування регуляторних реформ та забезпечення повної  реалізації  положень  Третього енергетичного пакету,  таких  як недискримінаційний  доступ третіх сторін  до  мереж  та незалежне і ефективне регулювання.
5. Поступове скасування субсидій
Наступним  стратегічним  пріоритетом  має  стати  поступове  та  прогнозоване скасування субсидій на газ, вугілля, електроенергію та перенаправлення бюджетних ресурсів  на  підтримку вітчизняного енерговиробника
6. Підтримка національного виробника енергопродуктів;
7. Урядова відповідальність


Адрес новости: http://e-finance.com.ua/show/188472.html



Читайте также: Новости Агробизнеса AgriNEWS.com.ua