Державне регулювання процесів експлуатації земельних ресурсів стало особливо актуальним у зв’язку з тим, що на основній частині землі сільськогосподарського призначення в Україні нині господарюють не власники, а орендарі. Зрозуміло, що вони передусім дбають про прибуток, а не про збереження чужої землі та довкілля. Тому великий вплив на екологічну ситуацію, стан земель справляє комплекс агротехнічних та меліоративних робіт, які проводяться господарствами.Сьогодні вже відомо низку причин, які дають змогу стверджувати, що землекористування не треба вважати екологічно безпечним і ефективним, а саме:
 не правильне або понад нормальне внесення органічних та хімічних добрив призводить не лише до забруднення навколишнього середовища, а й до загибелі цих же рослин, зниження їх урожайності.
 відсутність оптимального співвідношення сільськогосподарських угідь, посівних площ, розміщення культур без достатнього врахування грунтово-екологічних умов їхнього вирощування, розорювання силових земель і заплав річок;
 недосконалий рівень грунтооброблювальної техніки;
 низький рівень використання орних земель через відсутність агро-, гідротехнічних та агролісомеліоративних заходів;
Не можна вважати ефективним господарем сучасного орендаря, який в Україні переважно отримує земельну ділянку на строк до 5 років, і для якого земля стає економічним ресурсом. Цілком природно, що за порівняно невеликий строк оренди землекористувач намагається максимізувати власні прибутки шляхом вирощування лише тих сільськогосподарських культур, поточна ринкова кон’юнктура цін на які здатна забезпечити найвищу рентабельність виробництва (пшениця, соняшник, рапс, ячмінь,кукурудза тощо), відверто нехтуючи при цьому вимогами еколого-безпечного землеробства. Орендар, як правило, не має стійкої економічної мотивації на збереження та відтворення родючості ґрунтів орендованих ділянок, а впровадження і дотримання сівозмін, внесення добрив і проведення меліорацій,знижуватимуть прибутковість бізнесу.
Кризисна ситуація в агросфері призвела до того, що у багатьох країнах була прийнята система законодавчих актів з охорони землі, екологічного регулювання основних видів діяльності в аграрному виробництві. Були створені спеціальні державні служби, які шляхом дорадництва, різних премій і штрафів, зниження податків, пільгових кредитів, дотацій, цільових державних інвестицій допомагають орендарям дотримуватися вимог агроекології.
В Україні роботу з формування агрокультури і впровадженню таких методів може і повинно проводити Міністерство аграрної політики та продовольства України. Цьому може сприяти також упровадження спеціальних мір економічного стимулювання, розробка державних програм, та залучення інвестицій.
Слід зазначити, що проблемою запобігання забрудненню та зниження родючості ґрунтів займається багато науково-дослідних інститутів. Складено рекомендації щодо вдосконалення технології розробки покладів корисних копалин і виробництва, а також сільськогосподарського освоєння встановлених площ, проведено дослідження з рекультивації порушених територій, однак вони ще не скоординовані.
Основою вирішення вище згаданих проблем мають стати великі господарства з оптимальним розміром землекористування, що здатні застосовувати сучасні високі технології, енергонасичену техніку, добрива, біологічні препарати, і при цьому спрямовувати частину прибутків на розв’язання екологічних проблем. Система таких господарств створить середовище для ринкової конкуренції і водночас зможе підтримувати місцеві бюджети.
 Зусилля органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та державного контролю за економічною концентрацією земель (в т.ч. на правах оренди) є недостатнім для вирішення проблем які складаються в першу чергу з причини недостатнього фінансування екологічних програм та заходів. Водночас зарубіжний та й власний досвід свідчить про те,  що певні екологічні проблеми можна вирішити і реалізувати за участю громадськості, місцевих громад, за підтримки влади, підприємців, фінансових та комерційних структур, цільових фондів.

Департамент аграрної політики