Новий закон про електронні держзакупівлі не ламає звичних «схем»

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України очікує в цьому році революцію у сфері закупівель та економію до 50 млрд грн бюджетних коштів завдяки переходу на електронні тендери. «Публічний аудит», повністю поділяючи необхідність цієї новації, вказує на корупційні ризики, які присутні в ухваленому ВРУ Законі «Про Публічні закупівлі».

Революційного прориву, глобальної реформи в цій сфері, на жаль, не має. Електронна система не передбачена на всіх етапах закупівель. Так, тендерна пропозиція подаватиметься в електронному вигляді через відповідну систему. Так, оцінка тендерних пропозицій буде здійснюватися автоматично на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених замовником у тендерній документації та шляхом застосування електронного аукціону. Проте далі включається людський фактор, бо розгляд пропозиції на відповідність здійснюватиметься членами тендерного комітету. Причому, контролюючі органи у його роботі не зможуть брати участі, як і не допускатимуться до засідань комітету медійники та представники громадськості – цього в Законі не передбачено.

Відповідно до Закону, замість п’яти діючих процедур заплановано впровадження трьох видів.

Як пояснює керівник «Публічного аудиту» Максим Гольдарб, на кожному з вказаних видів так і залишається три ключові групи ризиків, що відкривають шлях до подальших зловживань у цій сфері.

Ризик № 1 – визначення очікуваної вартості предмета закупівлі. На цьому етапі вартість товару чи послуги може й надалі штучно завищуватися – саме так збільшуються розміри так званих «відкатів». Чіткого алгоритму визначення очікуваної вартості предмета закупівлі в Законі не існує, все відбуватиметься на власний розсуд виконавця, а головне – відсутній порядок здійснення контролю за цим процесом. На сьогодні формування очікуваної вартості здійснюється відповідальними за закупівлю виконавцями, як правило, так: виконавши моніторинг пропозицій постачальників в інтернет-мережі або отримавши їх іншими засобами (факс, електрона пошта) від найменшої до найбільшої пропозиції, виводять рівень середньоринкової ціни. Потім до цієї ціни додають коефіцієнт інфляції, коефіцієнт відтермінування платежу, транспортні витрати тощо. Загальний розмір таких коефіцієнтів може сягати до 30 % від середньоринкової ціни.

Ризик № 2 – розробка проекту тендерної документації. До проекту тендерної документації можуть вноситися технічні й кваліфікаційні вимоги заздалегідь під конкретного учасника. Внаслідок подання або нечітких вимог, або з зайвою деталізацією, залишається ризик штучного розширення або звуження предмета закупівлі, застосування невиправданого об’єднання товару чи послуг в один лот тощо. Тобто, під час кожної окремої закупівлі можна з легкістю прописувати необхідні умови під певного підрядника, з яким уже все й про все домовлено. Для усунення цього ризику було б більш справедливо розробити стандарти до різних товарів та послуг, а не прописувати щоразу різну специфікацію.

Ризик № 3 – організація роботи тендерного комітету. Залишається фактор суб’єктивного вибору членами тендерного комітету необхідного переможця. У запропоновану ціну буде закладено корупційну складову, а відсутність необхідності погоджувати кандидатуру з відповідними державними органами сприятиме як пришвидшенню закупівлі, так і оперативному «розпилу» державних грошей.

«Наявність вказаних ризиків говорить про те, що контроль за використанням публічних коштів буде не зовсім дієвим та ефективним, і для того, щоб було навпаки, потрібно мінімізувати людський фактор під час закупівель, тобто і оцінка на відповідність тендерній документації має здійснюватися автоматично. Крім того, на всіх етапах закупівлі повинен працювати доступ до електронного майданчика», – стверджує спеціаліст.

Є великі питання, за аналізом «Публічного аудиту», до процедури конкурентного діалогу та переговорної процедури. Так, під послуги для конкурентного діалогу потрапляють ті, що є найбільш прихованими для відмивання коштів, – це юридичні, консультаційні послуги, розробка інформаційних систем, виконання наукових розробок, дослідно-конструкторських, будівельних робіт та ін. Після розкриття попередніх тендерних пропозицій замовник розглядатиме їх на відповідність тендерним вимогам. Усі учасники, пропозиції яких не було відхилено, будуть запрошені замовником до переговорів (не менше, ніж три учасники). «І тепер найголовніший ризик – «замовник проводить переговори з кожним окремо, а також додатково можуть проводитися спільні зустрічі з усіма учасниками». Як це може відбуватися на практиці? За номінально різними учасниками стоятиме один власник. Тому хто серед них стане переможцем, абсолютно не важливо. Ось чому важливо чітко регламентувати та детально прописати порядок проведення діалогу: прийняття рішення вищою посадовою особою, добір учасників, вимоги до документації, етапи проведення, але цього в новому Законі немає», – вказує юрист «Публічного аудиту» Володимир Тарчинський.

Крім того, виникає здивування, чому зменшено критерії для учасників торгів: зокрема, зникла вимога щодо наявності фінансової спроможності (балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, довідки з банку про відсутність (наявність) заборгованості за кредитами)». Таким чином, до торгів цілком легально допускатимуться сумнівні фірми зі статутними капіталами в тисячу гривень. «Зрозуміло, зараз це також відбувається, але принаймні є правові способи оскарження певних рішень. За новим же Законом оскаржити процедуру чи повернути передплату буде досить складно, майже неможливо», – уточнює спеціаліст.

Значні корупційні ризики має й переговорна процедура, яка дозволяє нехтувати принципами конкуренції. Договори укладатимуться на власний розсуд замовника – без будь-якого погодження, а ціна закупівлі може бути завищена в рази. І на цьому тлі достатньо зважити просто на те, що торік близько 50 % усіх закупівель (понад 50 млрд грн) проводилися саме за такою схемою.
«Електронне оформлення заявок та їх подача при конкурентному діалозі, коли наперед вирішено, хто постачатиме товар чи надаватиме послуги, не врятує державну казну від неефективного використання коштів, а швидка закупівля при переговорній процедурі й надалі сприятиме розкраданню державних грошей», – прогнозує Максим Гольдарб. Він наголошує, що такі процедури повинні відбуватися лише як виняток і виключно за рішенням вищого керівництва (міністра, голови адміністрації), яке в разі чого й нестиме персональну відповідальність за відповідне рішення.

Загалом вказані вище ризики можуть повністю дискредитувати електронну систему закупівель, на яку в Україні покладаються величезні надії. До речі, принцип електронних аукціонів був на законодавчому рівні запроваджений ще в 2012 році. У 2014 році в новому законі про закупівлі цю норму вилучили, і майже два роки чиновники могли збагачуватися за старими «схемами». Зараз же під тиском західних партнерів Кабмін вирішив все-таки повернути механізм електронних закупівель, але гучна реформа, на жаль, може так і залишитися імітацією прозорості, а 50 млрд грн, на які так розраховує Мінекономрозвитку і торгівлі, – солодкою мрією.