Проблема правопорушень та боротьби з ними становить одну з найголовніших проблем будь-якої держави за всі часи її існування. Життя суспільства завжди регламентоване низкою правових норм та законів, призначених забезпечувати нормальне функціонування держави.
Одними із правопорушень є правопорушення у митній сфері, тобто при перетині кордону з товарами, транспортними засобами чи іншим чином. Відповідно до вимог Митного кодексу України одним з головних завдань митних органів і є запобігання та боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, що знаходить свій прояв у постійно здійснюваних заходах щодо виявлення, розкриття та припинення таких правопорушень.
ОЗНАКИ ПРАВОПОРУШЕННЯ
Протиправність (порушення норм права)
Вина (умисел чи необережність)
Шкода (фізична, матеріальна, моральна)
Діяння (дія чи бездіяльність)
Караність (юридична відповідальність за скоєне)
Із слова «правопорушення» випливає перша та основна ознака – порушення певних правових норм. Якщо дії особи не регулюються нормами права, не заборонені ними, тоді не йдеться про правопорушення.
Обов’язковою ознакою правопорушення є вина того, хто його скоїв. Вина може бути умисною, коли особа діє свідомо, порушуючи закон, або з необережності. За психологічними ознаками правопорушення як вчинок завжди має свідомо-вольовий характер, тобто здійснюється під контролем волі і свідомості суб’єкта. Правопорушенням є лише те діяння, яке вчиняється як результат прояву усвідомленої волі особи і вчинене з її вини (душевнохворий не усвідомлює наслідків).
За своїм соціальним значенням протиправна поведінка (правопорушення) соціально шкідлива, тобто спричиняє чи може спричинити шкоду нормальним суспільним відносинам, правам, свободам, законним інтересам суб’єктів. Ця шкода може бути різною залежно від наслідків протиправного діяння, його соціальної оцінки (матеріальною і моральною, значною і незначною).
Зовнішня (об’єктивна) характеристика правопорушення полягає в тому, що воно завжди є діянням суб’єкта (дія чи бездіяльність), яке з юридичного погляду виражається:
у невиконанні суб’єктом своїх обов’язків, що випливають з договору чи закону;
у недотриманні заборон, установлених правовими нормами;
у зловживанні суб’єкта своїми правами, створенні будь-яких перепон для використання своїх прав іншими суб’єктами (наприклад, правомочностей власника стосовно володіння, користування, розпорядження своїм майном) тощо.
Різноманітні наміри, з приводу вчинення правопорушень не є правопорушеннями і вважаються юридично нейтральними, поки вони не проявилися як конкретні протиправні вчинки (діяння) суб’єктів.
Контролюючі можливості держави полягають у тому, що вона може притягнути до юридичної відповідальності за правопорушення з метою поновлення порушених прав суб’єктів з наступним покаранням правопорушника. Слід враховувати, що правопорушення можливе лише тоді, коли воно вчинене деліктоздатним суб’єктом, тобто суб’єктом, здатним згідно із законом самостійно нести юридичну відповідальність за власні винні протиправні діяння.
Юридична відповідальність – це закріплений у законодавстві і забезпечений державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали, перенести несприятливі наслідки.
Залежно від виду правопорушення і способу покладення відповідальності розрізняються.
Кримінальна відповідальність – покладається за злочин і лише судом у вигляді кримінального покарання.
Адміністративна відповідальність – за адміністративні правопорушення, покладається різними адміністративними органами у вигляді арешту, штрафу, позбавлення спеціального права тощо.
Дисциплінарна відповідальність – за дисциплінарні проступки у межах службової діяльності, яка накладається начальником, у підпорядкуванні якого знаходиться правопорушник.
Цивільно-правова відповідальність – покладається за цивільно-правові позадоговірні порушення, які завдають матеріальні збитки або моральну шкоду потерпілому, а також за порушення договірних обов’язків (пеня, штраф, відшкодування збитків). Будується на принципі еквівалентності, повного відшкодування збитків, покладається судовими органами або добровільно реалізується самим порушником: добровільно сплачується пеня, відшкодовується шкода.
Матеріальна відповідальність працівників настає за матеріальну шкоду, завдану підприємству, установі при виконанні службових, трудових обов’язків, має обмежений характер.
Таким чином, протиправна поведінка може бути визнана правопорушенням, якщо вона є: діянням (дія чи бездіяльність); протиправною; винною; соціально шкідливою (небезпечною); караною.
Виходячи із вищенаведеної загальної інформації щодо поняття, ознак та видів правопорушень, а також юридичної відповідальності за їх скоєння можна стверджувати, що порушення митних правил – це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, які посягають на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок правового регулювання переміщення через митний кордон і за яку міжнародними та національними нормами права передбачено юридичну відповідальність.
Порушення митних правил відносяться до категорії адміністративних правопорушень. Згідно з статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені Митним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 458 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений Митним кодексом України та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред’явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи, і за які Митним кодексом України передбачена адміністративна відповідальність.
Суб’єктами адміністративної відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а при вчиненні порушень митних правил підприємствами – посадові особи цих підприємств.
Відповідальність за порушення митних правил – це специфічне реагування держави на порушення митних правил, що полягає в застосуванні стягнення до суб’єкта порушення митного законодавства.
Адміністративна відповідальність за правопорушення настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності. Адміністративні стягнення здійснюють моральний або матеріальний вплив на правопорушника.
Норми, що встановлюють відповідальність за порушення митних правил, містяться в Митному кодексі України, а саме в розділі ХVIII «Порушення митних правил і відповідальність за них. Відповідальність осіб, які беруть участь у провадженні в справах про порушення митних правил» та розділі ХІХ «Провадження у справах про порушення митних правил».
Оскільки порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, то у випадку, якщо при провадженні в справах про порушення митних правил виникають питання, що не врегульовані Митним кодексом України, слід керуватися нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Стаття 459 Митного кодексу України зазначає, що суб’єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а також посадові особи підприємств. Громадянами є фізичні особи: громадяни України, іноземці, особи без громадянства.
Під поняттям «посадові особи підприємств» слід розуміти керівників та інших працівників цих підприємств (як резидентів, так і нерезидентів), які в силу постійно або тимчасово виконуваних ними трудових (службових) обов’язків відповідають за виконання вимог, установлених Митним кодексом України, законами й іншими нормативно-правовими актами України, а також міжнародними договорами України з питань митної справи, укладеними в установленому законом порядку.
Іноземці й особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають притягненню до відповідальності за порушення митних правил на тих же підставах, що й громадяни України.
У разі виявлення у порядку, встановленому Митним кодексом України, фактів переміщення через митний кордон України особами, які користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, товарів з порушеннями митного законодавства, такі товари, якщо вони є предметами цих правопорушень, не підлягають пропуску через митний кордон України й передаються для зберігання митному органу до вирішення питання про відповідальність зазначених осіб дипломатичним шляхом.
Не є порушенням митних правил дія, яка хоч і визначається Митним кодексом України як така, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку.
Види адміністративних стягнень:
1) попередження;
2) штраф;
3) конфіскація товарів, транспортних засобів комерційного призначення – безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів, транспортних засобів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками).
Попередження, як стягнення за порушення митних правил, є офіційним попередженням правопорушника стосовно недопустимості таких діянь у майбутньому. Рішення про попередження приймається керівником митного органу або його заступником у формі постанови про накладення адміністративного стягнення відповідно до статті 391 Митного кодексу України. Постанова оголошується правопорушникові. Який саме із заступників керівника митного органу накладає стягнення, кодексом не вказано, але, як правило, цією особою є начальник служби боротьби з контрабандою та митної варти.
Штраф є грошовим стягненням, що накладається на осіб за порушення митних правил у випадках і межах, установлених Митним кодексом України.
Конфіскація, як стягнення за порушення митних правил, полягає в примусовому вилученні безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів зі спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування від митного контролю безпосередніх предметів порушення митних правил, транспортних засобів, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України, і безоплатній передачі їх у власність держави. Конфіскація вказаних предметів, товарів і транспортних засобів застосовується незалежно від того, чи є вони власністю особи, яка вчинила правопорушення. Застосування конфіскації вищезазначених предметів та транспортних засобів, які не є власністю особи, що вчинила правопорушення, є специфічною нормою, яка властива лише для митного права.
Не підлягають конфіскації транспортні засоби, які використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України за визначеними маршрутами та рейсами, що здійснюються відповідно до встановленого розкладу руху на підставі міждержавних (міжвідомчих) угод про транспортне сполучення.
Даний вид стягнення застосовується виключно за рішенням суду у випадках, обсязі й порядку, що визначаються Митним кодексом України.
 
Строки накладення адміністративних стягнень у справах про порушення митних правил
Якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 Митного кодексу України розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477 – 481, 485 Митного кодексу України, – не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень.
Якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 Митного кодексу України розглядаються судами (суддями), адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а в разі розгляду судами (суддями) справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477 – 485 Митного кодексу України, – не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень.
У разі закриття кримінального провадження, але за наявності в діях правопорушника ознак порушення митних правил, адміністративні стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через три місяці з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження, але не пізніше ніж через два роки з дня вчинення правопорушення.