Податковий борг – це сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений Податковим кодексом строк, та непогашеної пені (п.п. 14.1.175 ст. 14 Податкового кодексу).
Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу (п. 100.2 ст. 100 Податкового Кодексу).
Розстроченням (відстроченням) грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру 120% річних облікової ставки НБУ, діючої на день прийняття рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу.
Податкові органи мають право приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством.
Розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) вважається наданим, якщо на підставі заяви платника податків прийнято відповідне рішення податкового органу та укладено договір про розстрочення (відстрочення)  (п. 1.4 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 574).
Строк дії розстрочення (відстрочення) податкового боргу починається з дати прийняття податковим органом рішення про розстрочення (відстрочення) грошового зобов’язання (податкового боргу) та закінчується датою, зазначеною у договорі про розстрочення (відстрочення) грошового зобов’язання (податкового боргу), за винятком випадків дострокового погашення такого податкового боргу (абзац другий п. 1.9 Порядку № 574).
Отже, податкові органи мають право надавати відстрочення та розстрочення податкового боргу на підставі заяви платника податків та прийнятого податковим органом відповідного рішення та укладеного договору про розстрочення (відстрочення) податкового боргу.