Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області звертає увагу на наступне.
Статтею 235 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII із змінами та доповненнями визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При цьому середній заробіток – це визначений нормами за встановленими правилами розмір заробітної плати працівника, обчислений за певний період часу (З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, згідно з п. п. «з» п. 1 розділу І якого застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника та за час затримки виконання рішення суду.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV Податкового кодексу України (далі – ПКУ), згідно з п. п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) відповідно до умов трудового договору (контракту).
Порядок надання податкової соціальної пільги (ПСП), її розмір, перелік категорій платників ПДФО, які мають право на таку пільгу, встановлено ст. 169 ПКУ.
З урахуванням норм абзацу першого п. п . 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 ПКУ будь-який платник ПДФО має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму ПСП (п. 169.1 ст. 169 ПКУ).
ПСП застосовується до доходу, нарахованого на користь платника ПДФО протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 01 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень (п. п. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 ПКУ).
Якщо платник ПДФО отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, у тому числі за час відпустки або перебування платника ПДФО на лікарняному, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, та в інших випадках їх оподаткування, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування.
Враховуючи викладене, якщо рішенням суду про поновлення найманого працівника на роботі зобов’язано виплату такому працівнику доходу у вигляді середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з віднесенням його до відповідних податкових періодів, то у разі не перевищення протягом звітного податкового місяця граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, та дотримання всіх інших вимог ст. 169 ПКУ, до зазначеного доходу може бути застосована ПСП.
Одночасно зауважуємо, що кожний конкретний випадок застосування податкової соціальної пільги слід розглядати з урахуванням документів і матеріалів, що стосуються окремої справи.