Головне управління ДПС у Дніпропетровській області повідомляє, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин. Зокрема, колективним договором встановлюються гарантії, компенсації, пільги.
Норми передбачені ст. 13 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII.
Основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 за № 218/2658 із змінами та доповненнями (далі – Інструкція № 59). При цьому інші підприємства та організації можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ.
Згідно з загальними положеннями розд. І Інструкції № 59 службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).
Тобто, колективним договором повинно бути визначено, чи вважаються службові поїздки працівників в інші населені пункти службовим відрядженням або роботою, що має роз’їзний (пересувний) характер.
Якщо колективним договором, який діє на підприємстві, визначено, що службові поїздки відповідних категорій працівників – це робота, яка постійно проводиться в дорозі і має роз’їзний характер, то відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1999 року № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер» таким працівникам відшкодовуються витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України і за кордон.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України (далі – ПКУ), згідно з п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику ПДФО відповідно до умов трудового договору (контракту).
Для цілей розділу IV ПКУ заробітна плата – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Отже, у разі якщо колективним договором визначено, що службові поїздки працівників в інші населені пункти є роботою, що має роз’їзний (пересувний) характер і не є відрядженням, то відшкодування витрат на проїзд до місця відрядження (роботи) і назад, а також на наймання житлового приміщення таким працівникам підприємством, слід розглядати як компенсаційні виплати, що включаються до складу заробітної плати і оподатковується за ставкою 18 відсотків, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ.