Медіаційні угоди виконуються у 80-90% випадків, судові рішення — у 20-25%. Олег Горецький у «Сам собі медіатор» пояснює, як скласти угоду, що реально працює.

Найскладніший момент у будь-яких переговорах — не досягнути усної домовленості, а перетворити її на документ, який реально виконуватиметься. Цьому парадоксу присвячено завершальний розділ нової книги медіатора й кандидата юридичних наук Олега Горецького «Сам собі медіатор». Про те, чому фінал переговорів часто важливіший за їхній початок, автор написав і у дописі в особистому блозі.

Відправна точка розділу — разюча статистика. За даними, на які спирається автор, судові рішення виконуються добровільно лише у двадцяти-двадцяти п'яти відсотках випадків, тоді як медіаційні угоди — у вісімдесяти-дев'яноста. Різниця пояснюється не суворістю санкцій, а психологічним механізмом, що його дослідники називають ефектом приналежності: рішення, яке людина виробила сама, вона сприймає як «своє» й виконує охоче, а нав'язане ззовні — як «чуже» й несправедливе.

Але навіть найкраще відчуття авторства не замінить чітких формулювань. Книга наводить шість вимог до стійкої угоди: конкретність кожного зобов'язання, реалістичні строки, точну ідентифікацію того, хто й що має зробити, механізм контролю виконання, прописані наслідки невиконання й баланс інтересів сторін. Розмиті формулювання на кшталт «сторони вирішать питання в розумні строки», застерігає автор, — це не угода, а запрошення до нового конфлікту.

Практичні рекомендації з оформлення угод доступні в повному обсязі у виданні, яке вже можна придбати на Rozetka та в інтернет-магазині «Епіцентр». Цей розділ буде особливо корисним юристам і медіаторам, але стане в пригоді й кожному, хто колись підписував домовленості «на довірі».

Окрему увагу автор приділяє типовим помилкам — підписанню угоди в стані виснаження наприкінці довгих переговорів, відсутності механізму підтвердження виконання, нехтуванню юридичною перевіркою. Десять хвилин консультації з юристом перед підписанням, нагадує книга, можуть запобігти рокам судових суперечок через одну технічну неточність у формулюванні.

Завершується розділ важливою думкою: угода — це не фінальна точка, а початок нового стану відносин. Найкраща домовленість та, після якої обидві сторони виходять із ситуації з гідністю — не «переможець» і «той, хто здався», а двоє людей, які вирішили проблему й рухаються далі. Саме таке відчуття, переконаний автор, і є найнадійнішою гарантією виконання.