Відповідно до підпунктів "а" та "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі за текстом - Кодекс) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 Кодексу розташоване на митній території України.
Згідно з підпунктом 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Кодексу постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
Підпунктом 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 Кодексу визначено, що операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), у концесію, а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Таким чином, передача майна в оренду, а також повернення такого майна його власнику не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
Враховуючи викладене, якщо умовами договору оренди передбачено, що кошти у вигляді гарантійних платежів (внесків) зараховуються в оплату лізингових (орендних) платежів, то ця сума гарантійних платежів (внесків) збільшує базу оподаткування у орендодавця. При цьому податкові зобов'язання у орендодавця та податковий кредит у орендаря визначаються на дату, визначену пунктом 187.1 статті 187 та пунктом 198.2 статті 198 Кодексу відповідно.
Якщо ж умовами договору оренди передбачено, що гарантійні платежі (внески) виконують виключно функцію засобу забезпечення виконання зобов'язань та підлягають поверненню орендарю в кінці терміну дії договору, то ця сума гарантійних платежів (внесків) не збільшує базу оподаткування у орендодавця. Податкові зобов'язання орендодавцем та податковий кредит орендарем при отриманні/перерахуванні такого гарантійного платежу не визначаються.
При цьому у разі зміни в процесі виконання договору оренди напряму використання отриманого раніше гарантійного платежу (внеску), який спочатку виконував функцію засобу забезпечення виконання зобов'язань по договору, а потім спрямовується в рахунок оплати лізингових (орендних) платежів, що обумовлено додатковою угодою до договору, на дату зміни напряму використання гарантійного платежу (внеску) (дата укладення додаткової угоди до договору) орендодавець повинен нарахувати податкові зобов'язання на суму отриманих гарантійних платежів (внесків), а орендар на зазначену дату матиме право на формування податкового кредиту, за умови отримання належним чином оформленої податкової накладної та виконання інших правил щодо формування такого кредиту, встановлених Кодексом.
Зазначена інформація міститься в листі Державної фіскальної служби України від 04.09.2014 р. N 2890/6/99-99-19-03-02-15.

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві