Таку думку під час інтерв′ю висловила відома правозахисниця, ґендерна активістка, засновниця та старша аналітикиня Інформаційно-консультативного жіночого центру (ІКЖЦ) Олена СУСЛОВА.

– Громадські організації серед перших відреагували на таке жахливе явище, як сексуальне насильство, пов′язане з війною (СНПК), – розпочала бесіду Олена Суслова. –  Ініціативність та мобільність – це особливості їхньої роботи. Тому не випадково, що діяльність неурядових структур, спрямована на підтримку постраждалих від цього виду злочину, а також на посилення роботи органів державної влади в цих питаннях, зіграла позитивну роль.

– Яку динаміку ви бачите в цій роботі за два роки повномасштабної російської агресії?

– Я би хотіла говорити про динаміку реагування держави в цілому. Вона позначається на діяльності громадських організацій, тому що громадянське суспільство є частиною інституційного механізму ґендерної рівності. 

Безумовно, розуміння проблематики та реагування на СНПК в 2022 році і в 2023 році має суттєві відмінності. У 2022 році ми пройшли етапи розгубленості, нерозуміння всієї глибини та гостроти питання, недостатньо організованих дій, певних упущень і помилок.

Серед таких упущень, які насамперед стосуються громадських і міжнародних організацій, я б назвала те, що документування злочинів СНПК, скоєних російськими агресорами, не набуло скоординованого характеру. Ми в ІКЖЦ пропонували різним громадським організаціям, які декларували, що вони починають таке документування, об’єднати зусилля задля уніфікованого підходу. На превеликий жаль, цього не відбулося. І наслідки тут маємо негативні.

По-перше, часом документування щодо одних і тих же осіб здійснювалося по кілька разів. І це посилювало травматизацію постраждалих. З іншого боку, така нескомунікованість призвела до того, що на третьому році широкомасштабного вторгнення росії в Україну ми не маємо навіть приблизних показників щодо постраждалих від СНПК окрім тих, які надаються Офісом Генерального прокурора – йдеться про тих потерпілих, які дали офіційні свідчення.

2023 рік став організованішим для всіх. Велика роль в цьому, безумовно, належить державі та її співпраці зі Спеціальною представницею Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства в умовах конфліктів Прамілою Паттен, Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики. Вони зробили багато для того, щоб наш план діяльності з питань протидії СНПК став більш скоординованим.

Проте знову хочу відзначити роль громадянського суспільства. Тому що оновлення Національного плану дій 1325 громадські організації, зокрема й наша, ініціювали ще на початку російського вторгнення. Інформаційно-консультативний жіночий центр провів тоді певні моніторингові дії, які показали, що такі зміни є на часі.

Попри те, що в 2023 році була проведена потужна робота у питаннях протидії СНПК та мінімізації його наслідків, я хочу згадати про тенденцію, яка дуже непокоїть. Є певна втома від активності у допомозі постраждалим. Це видно й по тому, що поменшало нових ідентифікованих випадків СНПК. Сподіваюся, що це тимчасове явище, і ми маємо всі разом шукати шляхи для подолання такої «втоми».

– Під час одного з виступів ви зазначили, що робота вашої громадської організації є інноваційною за своєю суттю. В чому саме полягає її інноваційність? Які дає результати?

– Інноваційність розробляється та впроваджується на засадах поєднання теоретичних, наукових напрацювань, досвіду, вдалих і невдалих практик. У своїй роботі ми завжди намагаємося дивитися на стандарти ґендерної рівності, які визначені міжнародною спільнотою, через наші дії і власний досвід.

Для прикладу можу навести відомий документ для поводження з постраждалими від СНПК – Кодекс Мурад. Ми його уважно прочитали і подумали, що він може бути корисним для тих фахівців, які працюють у цій сфері. Проте він досить об’ємний і практики можуть бути обмежені в часі, щоби детально його вивчати. Тому підготували практичний коментар до Кодексу Мурад. Потім подарували його самій нобелівській лауреатці Наді Мурад, коли вона відвідувала Україну. Вона була приємно здивована.

Цей практичний коментар містить ті засади, які наша організація сповідує в своїй роботі майже 30 років. І ці принципи ми завжди пропонуємо під час будь-яких тренінгових сесій. Мова про досвід, який ми накопичили щодо підтримки постраждалих, співпраці з органами державної влади, сектору безпеки та оборони, які брали участь у документуванні воєнних злочинів.

Подібних прикладів можемо навести чимало. 

Є певна проблема, коли міжнародні організації, надаючи підтримку Україні, зокрема постраждалим від агресії і відповідних травмуючих дій, приходять до нас зі своїми ідеями та практиками. Наші громадські організації чи державні структури не завжди критично оцінюють такі пропозиції попри те, що деякі з них не є ефективними та дієвими. І беруться їх впроваджувати. Хоча кожен такий неконструктивний крок може погіршити й без того складну ситуацію постраждалих.

– Ви проводите чимало тренінгів із питань СНПК. Якою є ваша цільова аудиторія? На що звертаєте увагу в першу чергу під час роботи?
 
– Мені, напевно, буде простіше сказати, хто ще не став нашою цільовою аудиторією. Із серпня 2022 року працюємо як із постраждалими, так і з сектором безпеки та оборони, з державними структурами, з громадськими й міжнародними організаціями. Тому аудиторія у нас дуже різноманітна. 

У нас зібрано близько 40 випадків – кейсів, які є частиною нашого практичного досвіду. Подаємо їх на наших тренінгах. Робимо це для того, щоб люди краще розуміли, що таке постраждалоцентристський підхід. Помітили особливість: коли говоримо теоретично про Кодекс Мурад, про інші подібні речі, зазвичай учасники та учасниці абсолютно чітко і коректно визначають, як треба діяти. А коли ми пропонуємо кейси, то бачимо, що ця коректність кудись зникає. Це показує, що ті проблеми, які виникають у поводженні з постраждалими від СНПК, є частиною хронічних проблем поводження з постраждалими від травмуючих подій. Бо є формальний підхід, є брак кадрів, брак моніторингу за діяльністю та інші аспекти, на які сьогодні варто звернути увагу.

Наші тренінги дають позитивний результат у подоланні згаданих проблем. Тому стараємося охопити якомога більшу аудиторію учасників і учасниць.

– Ви працюєте з Національною академією СБУ. Чому вони пішли на співпрацю і чи торкається вона питань СНПК? Який практичний досвід має?
 
– Ми працюємо з Національною академією СБУ майже з початку війни росії проти України. Невдовзі нашій співпраці виповниться 10 років. Вона виникла з того, що наша громадська організація також займається проблемами національної безпеки. Аспекти наших досліджень і адвокації стосувалися замаху на національну безпеку України з боку росії ще в попередні часи і базувалися на ґендерній тематиці.

Власне, ми досліджуємо це з 2010 року. Щойно Янукович прийшов до влади, одразу активізувалися антиґендерні кампанії. Ентузіастки, ентузіасти, небайдужі люди, зокрема в академії СБУ, побачили важливість того, що робимо ми для того, що роблять вони. Тому наша співпраця вже має сталий інституційний характер.

Безумовно, з перших днів широкомасштабного вторгнення росії в Україну ми активізували роботу зі Службою безпеки України. Тому що саме ця державна установа відповідає за розслідування воєнних злочинів. Нашою метою було допомогти слідчим СБУ в комунікації з постраждалими, а постраждалим допомогти не боятися цієї структури й зробити ті кроки, які сприятимуть їм у подоланні наслідків СНПК.

Завдяки співпраці зі слідчими СБУ наша громадська організація підготувала перші листівки з практичними порадами, щоб посадовці, які займалися цими питаннями, могли користуватися ними.

Відтак разом із СБУ ми розробили методичні рекомендації, які двічі додруковувалися і розійшлися загальним накладом у понад 20 тис. примірників.

Переглядаючи за рік після виходу цих рекомендацій їхній текст, я побачила, що там нічого не застаріло. Все подано дуже стисло і залишається тим, що може мати практичний результат для користувачів.

– Ви маєте великий досвід роботи з міжнародною аудиторією. Як доносите іноземним партнерам інформацію про СНПК в Україні? Як вони сприймають її? Чи впливає це на їхню допомогу нашій країні?

– Я беру участь у Консультативній групі громадянського суспільства НАТО. Вона була створена Північноатлантичним Альянсом саме для розгляду питань ґендерної тематики. Співпрацюю з нею також уже багато років.

Після початку російського вторгнення увага НАТО до України, зокрема увага з боку Спеціальної представниці Генерального секретаря НАТО з питань порядку денного «Жінки, мир, безпека» Ірене Феллін, яка координує діяльність Консультативної групи громадянського суспільства, була надзвичайно великою. І я безмежно вдячна їй, її колежанкам і колегам, які проводили спеціальні заходи щодо ґендерних уроків російської війни проти України і просто щиро підтримували нас.

Якщо говорити про СНПК в Україні, то його масштаби були несподіваними для багатьох країн світу, зокрема членів НАТО. Але їхнє сприйняття та оцінка явища були однозначними: воно не має права на існування, так само, як і те, що його зумовлює.

Звісно, така позиція впливає на їхню підтримку України. Все позначається – і робота наших державних структур на міжнародній арені, наших дипломатів, окремих урядовців і урядовиць, народних депутатів і депутаток. А також і діяльність нашої «народної дипломатії». Дуже важливо, щоб ми всі діяли згуртовано.

Нещодавно проходила річна зустріч Консультативної групи громадянського суспільства НАТО й Україну згадували безперервно. Зокрема й щодо злочинів СНПК, скоєних російськими агресорами.

Звісно, нам треба розуміти, що функції Альянсу мають обмежений вплив саме на протидію СНПК та його наслідкам. Але інформування окремих місій країн, які найбільш активні в допомозі України, безумовно, важливе.

– Як ви оцінюєте роль Кодексу Наді Мурад на роботу з СНПК в Україні? Як і чому ваша громадська організація просувала цей Кодекс на рівні державних структур і неурядових організацій?
 
– Попри те, що сам злочин СНПК сягає корінням, як то кажуть, в сиву давнину, попри те, що Женевські конвенції були ухвалені уже 75 років тому, міжнародна спільнота, окремі організації розробили не так багато інструментарію, який може допомогти в цих питаннях. Безумовно, важливим є міжнародний протокол документування, розроблений Великою Британією. Це не офіційний документ, але він є. Безумовно, важливим є офіційний документ – це Інструкція Генерального секретаря щодо репарацій, які стосуються СНПК. Тому Кодекс Наді Мурад також дуже важливий. Тим паче, що це доволі свіжий документ.

Від перших днів широкомасштабного вторгнення рф в Україну на сайті нашої організації з’явилися нові розділи, зокрема розділ щодо СНПК. Ми розмістили там український переклад Кодексу Мурад.

На жаль, цей переклад не є дуже добрим. Але ми поспішали запропонувати його користувачам і користувачкам, тож не мали часу на ретельне редагування. Хоча для Кодексу Мурад це не так актуально, бо він не є зобов’язуючим міжнародним документом.

Загалом це доволі об′ємний та складний за структурою текст. Він ґрунтується на 10 принципах поводження з постраждалими від СНПК і кожен принцип має ще 8-10 підпринципів. Але він важливий не лише через те, що його написала людина, яка зазнала СНПК, пройшла через рабство та тортури, потрапляла як товар на ринок бранок, неодноразово тікала з полону. Тобто, має цілковите уявлення та розуміє суть цієї проблеми. Цей документ, насамперед, вибудовує певний уніфікований підхід до спілкування з людьми, які зазнали важкої травми. Бо досі таких уніфікованих принципів у світі нема. Часто люди з усією душею хочуть допомогти постраждалим, але не знають, яким чином це робити і навіть яку лексику для цього використовувати.

Наприклад, використання слів «жертва», «вас зґвалтували» є тригерами для постраждалих. Вони роблять людину безпорадною, закривають їй можливість виходу зі складної емоційної, психологічної, навіть фізичної ситуації, в якій вона опинилася через СНПК. Тому вважаємо, що сьогодні настав час адвокувати зміну мови навіть тих міжнародних документів, які використовують слово «жертва».

– На вашу думку, чому росіяни вдаються до сексуального насильства в умовах війни?

– У мене відсутні версії, бо я не мала можливості спитати тих, хто це робив. Але я знаю, що сексуальне насильство під час війни є зброєю війни, зброєю контролю, зброєю примусу, зброєю залякування і зброєю знищення. Тому, думаю, доречно працювати над тим, щоб більш стале визначення сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, було змінене на сексуалізоване насильство. Бо з сексом як таким цей вид насильства не має нічого спільного.

Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»

Матеріал підготовлений у рамках Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Проєкт виконує Український Жіночий Фонд у партнерстві з громадською організацією «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції й Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансового сприяння Європейського Союзу.