Асоціація «Український Кредитно-Банківський Союз» пропонує Парламенту  відхилити проект змін до ст. 553 Цивільного кодексу України  щодо особливостей укладання договору поруки (законопроект реєстр. № 3600 від 08.12.2015).
   Законопроект встановлює вимогу щодо наявності згоди позичальника на укладення договору поруки, спрямованого на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором. Така пропозиція пояснюється намірами запобігти недобросовісним корегуванням підсудності справ про стягнення заборгованості за кредитним договором.
  УКБС вважає недоцільним прийняття вказаних змін до ЦКУ з огляду на достатню законодавчу урегульованість питання.
Так, згідно чинного законодавства боржник не є стороною договору поручительства, тому його залучення до укладення договору поруки не є обов'язковим. Відсутність згоди боржника не впливає на дійсність договору поруки, а отже, він не може бути визнаний судом недійсним з цих підстав (ст.ст. 203, 215, 553, 554 ЦКУ).
Верховний Суд України дійшов висновку, що порука створює права для кредитора та обов’язки для поручителя. Безпосередньо на права та обов’язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов’язань не впливає, оскільки зобов’язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються. Для укладення договору поруки між кредитором і поручителем згода боржника не потрібна (постанови від 20.02.12 у справі № 6-51цс11, від 14.08.12 у справі № 3-35гс12).
Згідно з Цивільним кодексом, наслідком виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, є заміна кредитора у зобов’язанні, яка також здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором чи законом (ст.ст. 554, 556, 512, 516 ЦКУ).
Крім того, ЦКУ передбачає, що у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника, а в разі пред’явлення до нього позову – подати клопотання про залучення боржника до участі у справі (ст. 555 ЦКУ). За відсутності клопотання поручителя суд у порядку ст. 27 ГПКУ за власною ініціативою вирішує питання про залучення до участі у справі боржника.
 Процедура отримання кредиту надає боржнику можливість підтвердити згоду на поручительство. Так, для кредитування в банку позичальник - юридична особа має надати протокол/рішення вищого керівного органу із зазначенням виду забезпечення виконання кредитних зобов’язань. Якщо забезпеченням є порука, у такому протоколі/рішенні зазначається про згоду позичальника на звернення з клопотанням до певної юридичної чи фізичної особи щодо поручительства за його кредитними зобов’язаннями. Тим самим позичальник надає згоду на укладення договору поруки між кредитором та поручителем.
 «Діюче законодавство передбачає можливість укладання тристороннього договору поруки між позичальником, поручителем та банком, - зазначає Генеральний директор Асоціації «Український Кредитно-Банківський Союз» Галина Оліфер. – Норми ЦКУ з питань поручительства, надають сторонам цих правовідносини достатньо можливостей для узгодження в договірному порядку своїх інтересів, визначення прав і обов’язків, та уникнення в майбутньому непорозумінь. Тому законопроект потребує відхилення, у т.ч. через недосконалість пропонованого регулювання – не визначено порядку отримання згоди позичальника на укладання договору поруки, якими документами вона має бути підтверджена, тощо».