• Главная
  • ЛЕНТА НОВОСТЕЙ
  • АРХИВ
  • Финансисту
  • Бухгалтеру
  • Малому бизнесу
  • Аналитика
  • Реклама
  • Контакты
  • RSS feed
  • Издается с 9 сентября 2005 года
  • Психушка: жестокость общества и ад в центре Киева
    Опубликовано: 2013-07-31 08:21:09

    Кому-то из больных частично удается излечиться, и человек пытается адаптироваться в нашем социуме. Но общество настолько жестоко, что болезнь мгновенно возвращается.
    У Запоріжжі громадську активістку запроторили до психлікарні. Журналіст ТЕКСТІВ сходив у київську лікарню ім. Павлова аби ... жахнутися. Мимоволі усвідомлюю, що стою в епіцентрі справдешнього пекла й навіть ворогу не побажаю потрапити у цю клоаку ситого Києва, де стільком багатим і задоволеним начхати на голодних і знедолених у них під носом. Комусь із хворих частково вдається вилікуватися, і людина намагається адаптуватися в нашому соціумі. Але суспільство настільки жорстоке, що хвороба миттєво відновлюються.
    Київ часто моторошний. А що найжахливіше – у своїй моторошності незмінний. Це стає очевидно ще дорогою до нашої психіатричної лікарні №1 в країні, тобто – ім. Павлова. По вулиці Мельникова ви неодмінно проминете зарослий бур’яном вхід до колись знаменитого видання «Веселка», так само невесело вам підморгнуть облуплені вікна Академії медичних наук.
    І що вже тоді вести мову про заклад, де у столиці живцем покояться душевнохворі… До речі, їхня кількість неодмінно зростатиме серед перехожих десь так за кілометр до сумнозвісної лікарні. Варто лише придивитися.
    На місці колишнього пропускного пункту для автомобілів – зяє розтрощеним склом обписана графіті бетонна коробка. Якесь по-дивному «низькоросле» погруддя академіка Павлова по центру лікарні чомусь пробуджує асоціації з цвинтарем. Можливо, тому, що пам’ятник оточений меланхолійними березами та аж надто заляпаний товстим шаром сріблясто-сірої, ледь не дореволюційної фарби.
    А, можливо, все банальніше – час застиг, тут ще Радянський Союз, в якому надміру непосидючим учням вчителі грозили «дуркою» і галоперидолом.
    Для хворих остання радість в житті прочинене вікно біля ґрат
    Регіт санітарок у відповідь на звичні для них дивацтва поодиноких недужих, які тиняються алеями, здається що не є по-загробному «пекельним», щонайменше, сповненим цинізму та брутальності.
    – Суспільство надзвичайно жорстоке. Про якусь реабілітацію цих людей годі вести й мову, – розповідає мені мій таємний гід цими похмурими корпусами. Назвімо його просто паном Віктором. Кандидат медичних із чималим стажем, він здебільшого лікує тут непростих хворих.
    – У нас є спеціальна віп-палата, – веде далі мову лікар, глибоко затягуючись «Вінстоном». – Там чисто, є душові кабіни, телевізори, і рідні можуть часто відвідувати недужих. Окрім того, приємний медперсонал.
    Ви собі й не уявляєте, скільки відомих киян проходять через мої руки, або – моїх колег, що витягують з біди і митців, і бізнесменів, і навіть наших політиків. Деякі з них напрочуд відверті. І тут абсолютно несподівано мій гід починає розповідати про травми дитинства одного з ексцентричних екс-нардепів.
    Я мовчки виглядаю у вікно. Бетонні корпуси наганяють нудьгу, від якої шкребе на душі, каркання ворон пришпилює до підлоги тривогою.
    – Звичайно, мені йдуть доплати, але це копійки. Не кожен здатен вгамувати недужих. Коли до мене їх приводять, моє перше завдання – переконати хворих вжити потрібні медикаменти, – сірі очі свердлять мене поглядом крізь масивні скельця окуляр.
    Лікар і далі розповідає про поділ психічнохворих. Для віп-клієнтів пілюлі з уколами лежать прямо в його кабінеті. Я мимоволі виринаю з цього гіпнотичного монологу, підводжу голову. «Ось, у цій прихованій шухляді», – киває пан Віктор.
    Медикаменти дорогі, препарати часто французькі, або німецькі – з країн, що здійснили прориви в психіатричній фармакології. До того ж ВІПи не стають у психлікарні на облік, а отже препарати для доставляються нелегально.
    Але основна суть дорогих ліків у тому, що вони максимально нейтралізують побічні ефекти лікування препаратами – нестерпні гальмівні реакції людини, які пригнічують її фізично-розумовий стан, завдаючи внутрішніх страждань. Власне, у вітчизняній «каральній» психіатрії сумнозвісні «галоперидоли», або ж їх не надто модернізовані аналоги й далі перетворюють людей на овочів. А точніше – завдають їм невидимих катувань, у чому я отримую нагоду переконатися через годину.
    За нами бряжчать залізні решітки дверей. Ми на кілька хвилин проходимо в одне з відділень. Перше, що я відчуваю – тут спирає дух від тисняви, медикаментів, резинових капців та якихось особливих неприємних випарів тіл, вперемішку з сечею. А втім, видовище довкола підсилює тривогу в душі.
    Недужі, наче примари, мовчки тиняються повз палати коридором на кількадесят метрів: туди-сюди, згорблені, з синцями під очима, з перекошеними обличчями. У деяких чоловіків – непропорційні форми, неприродно одутлі животи. Хтось навпаки – зморщений, наче висохлий. Очі відсутні, наче зібгані всередину.
    Як мені пояснює лікар, хворі не просто тиняються коридором. Те, що ми спостерігаємо, навіть має серед них свою жаргонну назву – «непосидючка».
    – У них накипає певна реакція, вони не можуть всидіти. Їм хочеться рухатися, але цей рух обмежений через ліки з сильним гальмівним, пригнічувальним ефектом. Їх колють, щоб вони не буянили. При таких станах потрібні допоміжні пілюлі, відомий наркоманам «циклодол». Але навіть на нього бракує коштів. Тому психічнохворі часто приречені на внутрішні тортури.
    От вам і суспільне розшарування. Хто має гроші – зазнає цього значно менше, чи в інших формах. Навіть може перебувати на людях, сам вживаючи транквілізатори й запевняю – сидіти в парламенті. А знедоленим у нас не позаздриш.
    Пан Віктор розповідає, що таке лікування радше може доламати людську психіку, ніж урятувати її. Особливо, коли людина потрапляє в такі заклади здоровою, як свого часу – дисиденти.
    Втім, щодо того, як нині діє «каральна психіатрія», він не вдається в подробиці. Лікар більше спеціалізується на віп-персоналі, або не бажає до кінця розкривати куліси «Павлова». Єдине, що він стверджує – такі випадки, справді, існують, вони далеко не поодинокі, та радить далі, за бажання, поспілкуватися з самими недужими, які виглядають з-за ґрат на вікнах, чи тиняються алеями.
    Злякані «буйні»
    На цілу «буйну» компанію я натрапляю, зокрема, біля інфекційного відділеня. Пацієнти зі стажем діляться проблемами всього за кілька гривень та цигарки. Навіть позують для фотоапарата.
    –А ти рот мой відішь?! – кричить найнервовіший, зяючи потворною порожнечею з єдиним вцілілим зубом. – Єто меня пізділі й нє раз! Ногамі білі. Всє зуби, как решето, полєтєлі. Главноє, здєсь нє заривацца ні к врачам, ні к санітарам. Можна получіть в ліцо, или піздюлєй потяжелєє в одну мінуту! Да ми здєсь заживо гнійом! На! Посмотрі на мою ногу!
    Чоловік демонструє вкриту гнійними виразками розбухлу ногу. В інфекційному, як я дізнаюся, лежать, окрім психічних розладів і з іншими дарунками долі: сифілісом, сибірками, гонореєю, тифом тощо.
    Спостерігаючи за цими людьми, чиєю останньою радістю в житті залишається прочинене вікно біля ґрат, я мимоволі усвідомлюю, що стою в епіцентрі справдешнього пекла й навіть ворогу не побажаю потрапити не те, що здоровим, а навіть недужим, у цю інфекційну клоаку такого бридкого після всього побаченого, огидного й спідлілого Києва, де стільком ситим та задоволеним начхати на голодних і знедолених у них під носом.
    – Условія? – долучається інший зі співрозмовників. – В отдєлєніі, гдє я лежал, нам с трєтьего етажа слівалі на второй гавно чєрєз диру в туалєте, мусор вибрасивалі почті на голови.
    Далі чоловік починає молоти щось ненормальне:
    –Ми улєтім отсюда, друг, улєтім в космос на другіє планєти, пріхаді к нам, будєт пальот, ми всє улєтім! На кораблє! Ти вєдь знаєш! Возвращайся.
    – Єслі у нєго крєст на груді, значіть ещьо прідьот, – якийсь дивний вердикт виносить його сусід.
    Після цього раптом заводить пісню: «Реве та стогне…», горланить голосно, натужно, з надривом, роздратовано кричить, коли його перебивають.
    Зрештою, маячню так само вряди-годи несуть й решта недужих, із якими можна поспілкуватися у подвір’ї лікарні. Їм звідси нікуди діватися. У час осінніх та весняних загострень деякі з цих людей добровільно повертаються у свої палати, влітку – тиняються довкола них.
    Один дивак із купою трав у пакеті від «Сільпо», запрошує мене до спільного з друзями столу на лавочці у відповідь на подаровані кілька цигарок. При цьому чоловік несміливо відступається й дивиться, чи то підозріло, чи то злякано. Тремтіння виказує в ньому страх, що, загалом, одна з головних ознак психічних недугів, а також – приреченості хворих на постійне жебракування та відчуженість в пострадянському суспільстві.
    –Люди, здебільшого, гадають, що душевнохворі небезпечні, – коментує ситуацію мій знайомий-психіатр. – Але це часто далеко від істини, або ж наслідки міфічних уявлень, породжених фільмами, чи народними стереотипами.
    Небезпечні радше для них, ми, начебто здорові, ніж ці люди – для нас. Адже психічні недуги неодмінно супроводжуються фобіями, надуманими, уявними страхами пацієнтів. Уявіть собі, що комусь із них частково вдається їх позбутися, і людина намагається адаптуватися в нашому соціумі. Такі випадки нерідкі. Але суспільство настільки жорстоке, що страхи наших підопічних в ньому миттєво відновлюються. Вони бояться глумів, насилля, чи образ, психіка знову порушується, і душевнохворі поспішають до нас. Замкнений цикл. Злий кругообіг і медикаментів, і послуг самих лікарів.
    Власне, компанія на лавочці, куди мене запросили – одні з таких незмінних пацієнтів «Павлова» з незабезпечених верств. Тремтячі пожовклі руки мого попереднього співрозмовника жадно підносять до рота бутерброди.
    –У нас, кагда кому-то кушать пріносят, то обично полпалати в рот заглядиваєт, спокойно не покушаєш. Не то что здєсь, – чоловік задоволено обводить поглядом алею. – Всє вєдь тоже хотят пєрєдачку. На больнічном пайкє долго нє протянєшь. А Вася вон – у церкві прікормілся.
    Я обертаюся у сторону, куди киває співрозмовник, і зауважую ще одного з постійних пацієнтів лікарні. Горбоносий чоловічок зі щетиною на обличчі, низько схилившись, замітає асфальт біля дерев’яної церкви навпроти. Це одна з чергових прибудов «воїнствующих православних» у Києві.
    Вигнання диявола
    Заходжу всередину. Усе класично – напівтемрява, похмурі обличчя. При вході – якась чергова писанина про «царя й отєчєство». Мій гід-лікар цими похмурими закутнями столиці вкотре пояснює ситуацію:
    –Це доволі небезпечно. Церква може й має відігравати роль зцілювача, але не в такій формі. На одну з останніх конференцій до нас із тієї прибудови прибіг розхристаний піп, який доказував, що і недугів психічних не існує, а все це – тільки гріхи проти Бога. Мовляв, людина грішить – впадає у відчай.
    Ще небезпечніше – «вичитки», тобто виганяння бісів, які проводяться в деяких київських – та й не тільки – храмах. Людина страждає, а з неї починають виганяти диявола, чим завдають остаточної шкоди та руйнують психіку. Середньовіччя, і тут більше нічого додати.
    Середньовіччя загалом повсюдно панує на цих схилах довкола Кирилівської церкви. За «чорними репортажами» у Києві можна далеко й не бігати. От вони – прямісінько посеред центру міста. Цегельні корпуси на окраїнах лікарні, зведені ще в 19 ст. зловісно нагадують про важке минуле цієї території, а ще зловісніше – про її сутнісну незмінність упродовж століть.
    Там і досі чи то катують, чи то лікують душевнохворих, як і – »ізолюють» підозрюваних у СІЗО, або «доглядають» дітей-сиріт в інтернатах, чи лікують хворих на туберкульоз. Тим часом залитий сріблястою фарбою пам’ятник академіку Павлову посеред божевільні й далі мовчки спостерігає зі своєї оточеної березами могили за рештою заживо похоронних тіл.
    Автор: Олесь Кульчинський, ТЕКСТЫ

     

    stopotkat.net

    Внимание!!! При перепечатке материалов с E-FINANCE.COM.UA активная ссылка (не закрытая в теги noindex или nofollow, а именно открытая!!!) на портал "Финансовые новости E-FINANCE.COM.UA" обязательна.

    E-FINANCE.COM.UA
    Электронная почта проекта: info@e-finance.com.ua
    Тел.: +380-50-441-7388

    bigmir)net TOP 100
    Яндекс.Метрика

    Яндекс цитирования
    © E-FINANCE.COM.UA. Все права защищены.
    При использовании информации в электронном виде активная ссылка на e-finance.com.ua обязательна. Мнения авторов могут не совпадать с позицией редакции. За содержание рекламы ответственность несет рекламодатель. Права на информацию принадлежат e-finance.com.ua.