10 січня міліцейська прес-служба з проханням допомогти встановити особу оприлюднила інформацію про молодого хлопця, якого ще 1 січня (!) о 20 годині 40 хвилин неподалік села Количівка Чернігівського району травмувала електричка Київ-Неданчичі. Як вдалося дізнатися, юнак того вечора опинився неподалік станції Количівка. Зайшов до будиночка путійця, попросив поїсти, допитувався, як потрапити у Срібне. Молодик видався не зовсім адекватним (пізніше з'ясувалося, що має групу інвалідності через душевну хворобу).

Подорожній прямував уздовж колії, по якій мчала швидкісна електричка. Хлопця зачепило підніжкою, він ударився головою об вагон. Непритомного поклали до останнього вагона потяга, що рухався до Чернігова, а вже із залізничного вокзалу «швидка» відвезла його до обласної лікарні. Ні телефону, ні документів, ні речей, які б вказували, хто він і звідки, при ньому не було. Не було також особливих прикмет.

— Невідомого привезли 1 січня о 21 годині 55 хвилин. У нього була відкрита проникаюча черепно-мозкова травма (проламаний на потилиці череп. — Авт.) і перелом кісток правого передпліччя, — розповідає лікар-нейрохірург Олександр Садовський. — Операція тривала близько двох годин. Він і досі в комі. На безхатька не схожий. Рідко буває, щоб така молода людина була нікому не потрібна, — додав Олександр Олександрович (розмовляли ми 10 січня, увечері).

Тим часом жителька Срібного впізнала на фото, розміщеному в Інтернеті, свого сусіда, 20-річного Анатолія Горбача. І повідомила його рідним. Уже 11 січня мати Анатолія приїхала до лікарні і впізнала сина.

Наразі не відомо, чи виживе Анатолій. Він під'єднаний до апарата штучного дихання. Прикро, що мати не могла знайти сина раніше. Якби міліція відразу після біди повідомила засоби масової інформації. А чомусь 10 днів очікували.

Зателефонувала матері, 50-річній Лідії Горбач.
— Як Толик?
— У комі. Прогнози лікарів невтішні.

— Він їздив на заробітки чи на Майдан?
— Якби ж я знала, чого і куди. Ще 16 грудня поїхав з дому, сусідам пояснив, що у Росію. Мені нічого не сказав. При ньому були і мобілка, і паспорт, і трохи грошей. Наступного дня дзвоню йому, веселий такий: «Я до друга їздив. Я вже під'їжджаю додому». Жду, а його немає і немає. На третій день набираю — ніхто трубку не бере. Було, півгодини наярювала. Згодом увімкнувся автовідповідач: «Абонент знаходиться поза зоною досяжності».

— Лідіє Антонівно, ви до міліції зверталися, що син зник?
— Ходила до райвідділу, та заяву не писала.

— Раніше син з'їжджав з дому?
— Якщо їхав, то казав, куди.

Автор: Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №3 (1444)