Між Києвом і Черніговом розкинувся найбільший за площею регіональний ландшафтний парк в Україні — "Міжрічинський". Цей клаптик дикої поліської природи унікальний своїми болотами, лісами, луками, рослинами та живністю.

Виявляється, аби насолодитись тишею і красою незайманої і унікальної природи, українцям, зокрема, мешканцям столиці, не обов'язково їхати за тридев'ять земель. Достатньо уважно подивитись на мапу і знайти в 100 км від Києва, у південно-західній частині Чернігівської області, зелений острів ландшафтного парку.

Дорога до нього пролягає через відомий військовий навчальний центр "Десна". Тож доведеться проминути кілька блокпостів, заодно отримавши нагоду оцінити з вікон авто міць української армії.

Як розповів директор парку Андрій Сагайдак, частково природа у "Міжрічинському" збереглась саме завдяки, як це недивно, сусіднім полігонам. Через їхню діяльність з території парку ще за радянських часів відселено понад 20 сіл та хуторів. Тож сучасне людське господарювання не встигло багато нашкодити місцевим краєвидам.

Свою назву парк дістав через те, що розташований між руслами двох річок – Дніпра і Десни. Він займає площу понад 102 тис. га.

"Від дня свого заснування у 2002 році парк існує без бюджетного фінансування, лише завдяки ентузіазму його невеликого колективу та підтримці природоохоронних організацій", - розповідає Сагайдак.

Він веде групу екологів і журналістів, організовану Міністерством екології та природних ресурсів України, до Святого озера — заболоченої водойми, де лише наприкінці травня цвіте рідкісне сніжно-біле латаття.

"Ця рослина росте по краю найглибшої частини озера. Саме там, за легендою, провалилася під землю церква. Місцеві оповідають, що якщо на Великдень обійти тричі навколо озера до сходу сонця, можна побачити, як церква піднімається із води, і почути її дзвони", - переказує директор парку.

Одягнувши спеціальні болотяні чоботи-бахіли й озброївшись довгими палицями, група обережно йде по трясовині, аби вийти до місця, де росте латаття. Під ногами підступно коливається болотяний мох (сфагнум), дехто провалюється у воду майже по пояс.

За словами Сагайдака, на Святому озері утворився особливий рослинний світ, який характерний для далекої Півночі. Подекуди зустрічаються ягоди журавлини, які мають характерний терпкий кислий смак.

"По суті, це українська Тайга... Тут можна знайти кілька видів червонокнижних хижих рослин — росички і пухирники, що, поїдаючи комах, компенсують нестачу мінералів у воді озера", - пояснює директор парку.

Через важкодоступність водойму облюбували водоплавні птахи, а на прилеглому болоті можна зустріти занесених до Червоної книги тетеруків, сірого журавля і чорного лелеку. З великих тварин на трясовину наважуються заходити лише лось та рись.

Між іншим, щільність населення лося на території Міжрічинського парку є найвищою в Україні, а рись, яка розселилась тут за останні роки, стала емблемою цієї природно-заповідної території.

Виводить пан Сагайдак "екотуристів" й на екологічну стежку "Журавлинна". На ній можна зустріти боброву хатку, партизанський схрон, язичницьке капище, побачити сліди диких тварин тощо.

"За своїм біорізноманіттям це дуже багатий парк, - говорить біолог Іван Парнікоза, який нещодавно повернувся з антарктичної експедиції. - В Україні серед туристів донедавна найбільш популярними були Карпати та Крим. Останній наразі поки що окупований. Тож українці починають роздивлятись навколо себе — що б таке ще незабутнє можна побачити. Такі місця, як парк "Міжрічинський", справді унікальні".

Слід зазначити, що регіональний ландшафтний парк "Міжрічинський" є тільки маленькою частинкою унікальної природи України, яка охороняється загалом на площі 3,667 млн га, що становить 6,08% від території країни.

Однією з передумов вступу України до ЄС є створення системи збереження особливо цінних для Європи видів флори та фауни, середовищ їх існування як аналогу мережі НАТУРА 2000, яка функціонує в Євросоюзі. Для цього Мінекології поставлено завдання збільшити площу природно-заповідного фонду України до 15% від площі нашої держави.

Источник