Вулиця Львівська, що у Святошинському районі столиці –  зелена. Але зелень ця своєрідна – адже «прикрашають» Львівську та сусідні вулички не стільки дерева, скільки дерев’яні паркани кольору обличчя Добкіна після ефіру, а на додачу до них - паркани бетонні. Сірі.

Що ж, столиця росте. Відверто кажучи, проти більшості забудов мешканці навколишніх багатоповерхівок та залишків приватного сектору, не заперечують. Однак є і винятки. Це, зокрема, будівництво за адресою Львівська, 15.

Взагалі-то ділянка, яку ще ввечері 3 червня надійно захищали від киян розписані гаслами накшталт «Не рубайте!» мури, належить підрозділу Міноборони. Втім, нині, кажуть, землю «контролює» бізнесмен і політик, нардеп VI скликання від Партії регіонів Василь Хмельницький. Ще минулого року тут почали розправлятися з багатовіковими деревами та історичними пам’ятками, на відновлення яких «все одно не було грошей». Натомість тут планують побудувати величезний житловий комплекс.

Втім, кияни мають інші плани на цю землю. Змиритися вони не можуть не з тим, що неподалік виросте черговий будинок, а з вирубкою дерев. «Це наші легені!», - пояснює ситуацію плакат у руках одного з чоловіків, що вийшли на черговий протест.

Конвалії і суниця

«Ця ділянка – 4,5 га лісу, - пояснює місцева мешканка. – Якщо ми пройдемо всередину – ми побачимо, що більшу його частину вже вирубали. Але ліс був дуже густий... Там і досі залишилися чудові острівці справжнього лісу! Там досі можна побачити зарості конваліїй і суниці... Нам досі є що відстоювати! Ми знаємо, що на кожного мешканця міста є норма – 10 кв м зеленої зони. Ця норма порушується зараз».

У мікрорайоні за останні роки збудували безліч нових багатоповерхівок. Всі вони зайняли колишні острівці зелених насаджень. І, водночас, серед нових споруд – чимало досі незаселених, недобудованих. «Ми розуміємо, що людям квартири потрібні, військовим квартири потрібні... Але саме тут, у цих домах, їм квартири не даватимуть», - розповідає активістка. Хоча б тому, що проект передбачає виключно малометражні квартири – популярні на київському ринку, але абсолютно не придатні для родин військовослужбовців.

Люди прямують до воріт. «Мене оштрафують», - сумно констатує сторож. Втім, він сам пускає людей всередину – може, так на нього впливає кількість бажаючих пройти, а, може, присутність новообраного депутата Київради – Юрія Левченка, який бере на себе кількахвилинні «перемовини». Паркан навкруги забудови – бетонний. Втім, це нікого не зупиняє. Активісти акуратно, але впевнено знімають ворота і беруться за секції огорожі.

Перші даються важко. Їх доводиться довбати арматурою та ногами, їх штовхають, впираючись всім тілом, десятки хлопців. Зате кожна – це маленька перемога. «Слава Україні!», - радіє хтось у пилюці, що здіймається, коли падає на землю бетонна плита. «Героям слава!», - відповідає натовп.

«А у нас тут паркан валять. І якось так... патріотично!», - ділиться спостереженнями з подругою на іншому кінці дроту молода матуся.

А справа йде все легше. До «першого складу» бажаючих повернути собі місто долучаються все нові й нові чоловіки, що виходять з будинків навколо. В якийсь момент хлопцям вдається повалити аж чотири секції «одним махом».

«Знов ці дебіли щось ламають»

На місце «погрому» прибуває міліція. Відбувається «висадка» правоохоронців в три заходи. Першим на території будівництва з’являється міліціонер у цивільному, з камерою. Довго не зізнається, де працює і навіть зауважує, що він «може, журналіст». Але потім здається й демонструє посвідчення.

Друга хвиля – двоє міліціонерів, що сором’язливо паркуються поруч із парканом та щохвилини просуваються на кілька метрів вперед – по мірі падіння «великого муру».

Третіми на місце прибувають двоє міліціонерів у формі і один в цивільному. Стовбичать біля колишніх воріт. Чи законна ця забудова і що планують робити правоохоронці – допомогати чи заважати людям?

«Не знаю», - відрізає міліціонер.

«Це до прес-центру МВС», - повідомляє його колега у цивільному єдиний спосіб дізнатись як планує діяти на місці подій відважна українська міліція. Відкрекомендовується класично: «Громадянин України».

Справжні громадяни України, тим часом, саме «добивають» паркан.  Згодом від нього не залишається майже нічого. «Молот! В кого молот?!», - гукає хтось. На будівництві все ж таки вдалося знайти деякі потрібні інструменти. На останні «серії» встигають журналісти з камерами.

«В Росії, якщо побачать, скажуть: «Знов ці дебіли щось ламають», - сміється один з колег. – А могли б як росіяни – потерпіти...»

Источник