Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦКУ).

            Згідно із статтею 256 ЦКУ позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦКУ). 
            Статтею 57 Господарського кодексу України встановлено, що установчі документи суб’єкта господарювання повинні містити, зокрема, порядок розподілу прибутків. У випадку якщо статут платника податку визначає термін, протягом якого має здійснюватися виплата дивідендів, то, відповідно, днем порушення права засновника є день, наступний за останнім днем такого терміну. У разі якщо статутом цього терміну не визначено, то згідно із статтею 530 ЦКУ боржник повинен виконати свій обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.

            Отже, обов’язковою умовою для початку перебігу строку позовної давності є порушення права кредитора, тобто невиконання боржником свого зобов’язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

            Водночас, стаття 613 ЦКУ передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. В свою чергу, прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (стаття 612 ЦКУ).

            Враховуючи викладене, якщо дивіденди були нараховані платником податку, але не виплачені засновнику у зв’язку із відсутністю звернення такого засновника щодо їх виплати (при цьому статутні документи не встановлюють термін виплати), то порушення зобов’язання з боку цього платника (боржника) відсутнє, оскільки кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок. Відповідно право засновника не порушується, і підстави для початку перебігу позовної давності відсутні.    

            Якщо ж засновник не отримав дивіденди через невиконання боржником свого зобов’язання щодо їх виплати, то відбувається порушення права такого засновника, що є підставою для початку перебігу строку позовної давності: або з дня, наступного за останнім днем терміну виплати дивідендів (у випадку якщо статутні документи встановлюють термін такої виплати), або з дня, наступного за закінченням семиденного терміну від дня пред’явлення засновником вимоги (якщо статутні документи не встановлюють цього терміну).

            Таким чином, якщо платник податку не виплатив дивіденди засновнику у зв’язку із відсутністю вимоги такого засновника щодо їх виплати, то не відбувається початку перебігу позовної давності - і, відповідно, її спливу - тобто сума не отриманих засновником дивідендів не вважається безповоротною фінансовою допомогою та не враховується у складі доходу такого платника податку на підставі підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ). При цьому неотримання засновником дивідендів не знімає з такого платника зобов’язання по їх виплаті.

            Якщо платник податку не виконує свій обов’язок щодо виплати дивідендів через незалежні від засновника обставини, чим порушує права такого засновника, то така невиплата призводить до початку перебігу строку позовної давності, а в податковому періоді, на який припадає закінчення цього строку, сума невиплачених дивідендів набуває статусу безповоротної фінансової допомоги і включається до складу доходу платника податку на підставі підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПКУ.

            Слід зауважити, що оскільки відповідно до статті 599 ЦКУ зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а статтею 537 ЦКУ передбачено право боржника на виконання його обов’язку шляхом внесення належних кредитору грошей на депозит нотаріуса, нотаріальної контори, то при внесенні на депозит нотаріуса або нотаріальної контори дивідендів, від отримання яких ухиляється засновник, зобов’язання кредитора вважається виконаним, а дивіденди - виплаченими. 
            При цьому, згідно з положеннями підпункту 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 ПКУ одночасно із внесенням дивідендів на депозит нотаріуса, нотаріальної контори платник податку, який прийняв рішення про виплату дивідендів своїм засновникам, нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої п.151.1 ст.151 ПКУ, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.