Громадські активісти хочуть перейменувати Донецький національний університет в пам’ять про покійного українського борця за незалежність Василя Стуса. Про це на прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі повідомили колишні українські дисиденти Левко Лук’яненко, Василь Овсієнко та громадський активіст Арсеній Пушкаренко. В молодості Стус переїхав до Донецька з Вінницької області, що на заході України. Саме в Донецьку Стус вперше закохався в українську мову та літературу, а його агітація за незалежність України завершилася арештом та ув’язненням на 26 років за часи Радянського Союзу. Він помер в радянській в’язниці в 1985 році. Зараз, коли українська нація заново народилася, а Донецький національний університет переїхав до Вінниці, відродження цієї ініціативи є доречним як ніколи.

Перейменування Донецького національного університету на честь Василя Стуса ініціювали студенти в 2008 році, заявив Пушкаренко. Більш ніж 5000 студентів поставили свої підписи в петиції «за» таку ініціативу. Однак, адміністрація та професура заблокували її впровадження.  «11 липня, 2009 року з 284 делегатів, 283 висловилися «проти», один «утримався», ніхто не проголосував «за» цю ініціативу», – сказав Пушкаренко. Контроль Партії Регіонів над Донецькою областю запобіг будь-якому прогресу в цьому напрямку. Іронічно, Донецький національний університет нещодавно перемістили до Вінниці, столиці рідної для Василя Стуса області, що робить перейменування навіть більшим пріоритетом. «Ми сподіваємося, що в продовження ініціативи університет отримає ім’я Василя Стуса до нового року», – зазначив Пушкаренко.

Л. Лук’яненко та В. Овсієнко підтримали ініціативу та сподіваються, що їх національне визнання допоможе цьому проекту досягти успіху.  Лук’яненко вважає, що колишній опір до пропозиції в Донецьку демонструє на скільки українці застрягли в минулому. «Це показало нам, що українська влада та керівники університетів все ще не далеко відійшли від комуністичних понять та імперських позицій Росії», сказав він. «Влада Донецька розглядала ці ініціативи з точки зору російських шовіністів». Не дивлячись на протести та петиції студентів, лідери української системи освіти чинили опір вшануванню історії України. «Для колишньої влади, той, хто боровся за незалежність України – це небажана особа», – продовжив Лук’яненко. Обидва колишніх дисиденти сподіваються, що українська революція та нова влада забезпечать успішне впровадження цієї проукраїнської ініціативи аби вшанувати пам’ять борця за свободу України від Радянського Союзу.