Головне управління ДФС у Дніпропетровській області повідомляє.

Відповідно до ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ст. 269, ст 270 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 Кодексу).
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Кодексу).
Статтею 4 Закону України від 01 липня 2004 року №1952 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації підлягають право власності, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої – третьої груп для провадження господарської діяльності (п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу).
Отже, у суб’єкта господарювання, який обрав спрощену систему оподаткування, право на звільнення від сплати земельного податку настає з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Разом з цим, з урахуванням норми п. 286.1 ст. 286 Кодексу, підставою для нарахування земельного податку суб’єктом господарювання – власником нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є дані Державного земельного кадастру.
Юридична особа – платник єдиного податку третьої групи, яка набула право власності або користування земельною ділянкою та є власником нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку, та надання в оренду нерухомого майна є основним або одним із видів діяльності, звільняється від сплати земельного податку за земельну ділянку під таким майном за умови надання в оренду нерухомого майна згідно з укладеною цивільно-правовою угодою, оскільки така земельна ділянка цим платником (орендодавцем) використовується виключно для здійснення господарської діяльності.
Що стосується фізичної особи, то обов’язок зі сплати земельного податку для фізичної особи – власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб’єкта господарювання (в тому числі платника єдиного податку), діяльність якого пов’язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб’єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям статусу суб’єкта господарювання фізична особа, яка ним стала не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов’язку сплати земельного податку.
Разом з цим відповідно до п.п. 4 частини першої ст. 33 Закону України від               21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» справляння плати за землю належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Органи місцевого самоврядування встановлюють, зокрема, пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території (п. 284.1 ст. 284 Кодексу).
Однак сільським, селищним, міським радам та радам об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків, зокрема, з земельного податку для окремих фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків (п.п. 12.3.7 п. 12.3 ст. 12 Кодексу).