Нікопольське управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області нагадує, що платники екологічного податку визначені п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).
При цьому п. 240.7 ст. 240 ПКУ встановлено, що не є платниками екоподатку за викиди двоокису вуглецю суб’єкти, зазначені у п. 240.1 ст. 240 ПКУ, якими здійснюються такі викиди в обсязі не більше 500 тонн за рік.
У разі якщо річний обсяг викидів двоокису вуглецю перевищує 500 тонн за рік, суб’єкти зобов’язані зареєструватися платниками податку у податковому (звітному) періоді, в якому відбулося таке перевищення. Такі платники зобов’язані скласти та подати податкову звітність, нарахувати та сплатити податок за податковий (звітний) період, у якому відбулося таке перевищення, у порядку, передбаченому ПКУ.
Об’єктом та базою оподаткування екологічним податком, зокрема, є обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (п. 242.1 ст. 242 ПКУ).
Разом з тим, база оподаткування екологічним податком за викиди двоокису вуглецю за результатами податкового (звітного) року зменшується на обсяг таких викидів у розмірі 500 тонн за рік (п. 242.4 ст. 242 ПКУ).
Форма Податкової декларації екологічного податку (далі – Декларація) затверджена наказом Міністерства фінансів України від 17.08.2015 № 715 із змінами та доповненнями. Невід’ємною частиною Декларації є додатки (розрахунки). Розрахунок за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення здійснюється у додатку 1 до Декларації (далі – Додаток).
З метою встановлення суб’єктом господарювання факту перевищення, визначеного п. 240.7 ст. 240 ПКУ граничного обсягу викидів двоокису вуглецю, такому суб’єкту необхідно вжити заходів із виконання інвентаризації обсягу таких викидів у порядку, встановленому законодавством.
Загальні принципи інвентаризації врегульовані Інструкцією про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 № 7, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15.03.1995 за № 61/597, із змінами (далі – Інструкція).
Зокрема, Інструкцією встановлено, що інвентаризація викидів забруднюючих речовин, які не визначені за безпосередніми інструментальними вимірами, наприклад, двоокису вуглецю, виконується за матеріалами технологічного регламенту або розрахунковим методом.
Порядок виконання інвентаризації викидів забруднюючих речовин енергетичними установками, у тому числі двоокису вуглецю, у разі використання різних видів палив розрахунковим методом, визначений Галузевим Керівним Документом «ГКД 34.02.305-2002 Викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря від енергетичних установок. Методика визначення», затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.06.2002 № 359 із змінам.
Якщо суб’єкт господарювання має декілька стаціонарних джерел забруднення в межах одного та/або декількох населених пунктів або за їх межами (коди органу місцевого самоврядування за КОАТУУ різні/однакові) та здійснює викиди забруднюючих речовин, у тому числі й двоокису вуглецю, то такому суб’єкту господарювання необхідно подати до контролюючого(их) органу(ів) за місцезнаходженням стаціонарних джерел забруднення заяву(и) про звітний (податковий) період, у якому очікується перевищення граничної величини викидів двоокису вуглецю у розмірі 500 тонн на рік всіма стаціонарними джерелами забруднення. До заяви додаються розрахунки з матеріалами оцінки інвентаризації обсягів викидів двоокису вуглецю за всіма стаціонарними джерелами забруднення.
Платники екологічного податку декларують податкові зобов’язання за викиди двоокису за обсяги таких викидів, що перевищують граничний обсяг, починаючи із звітного (податкового) періоду, у якому досягнуто граничний обсяг таких викидів в окремому Додатку та подають до контролюючого (их) органу (ів) за місцезнаходженням стаціонарних джерел забруднення.