Як COVID-19 позначився на роботі таких соціально значущих закладів, як притулки, зокрема тих, що надають допомогу постраждалим від торгівлі людьми? Це питання досліджувалося в рамках моніторингу, проведеного Громадською організацією «Ла Страда-Україна». Його результати були презентовані під час круглого столу «Захист та допомога постраждалим від торгівлі людьми: доступ до притулків», проведеного 16 жовтня.

Говоримо про них з віцепрезиденткою ГО «Ла Страда-Україна» Катериною БОРОЗДІНОЮ.

–  Йдеться про серйозну дослідницьку роботу, яку нещодавно виконала наша організація, – поділилася співрозмовниця. – Вона здійснювалася в рамках Проєкту «Адвокація для покращення реагування держави та політики з протидії торгівлі людьми». Проєкт впроваджується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Норвегії і має на меті, насамперед, підвищити ефективність надання послуг особам, які потерпіли від торгівлі людьми.

– Чому саме зараз ви привернули увагу до притулків? Чи підштовхнула до цього коронавірусна пандемія?
– Так, в тому числі і в зв’язку з карантинними заходами. Зараз важливою є доступність постраждалих від торгівлі людьми до послуг, які надають притулки. Відколи почалася пандемія коронавірусу, ризик потрапляння в ситуацію торгівлі людьми значно зріс. Люди втрачають роботу і ладні погоджуватися на будь-які пропозиції роботодавців, зокрема й досить сумнівні. Тому питання торгівлі людьми було і залишається актуальним для України. Ми маємо не лише озвучувати цю проблему, але й активно протидіяти їй. А для цього потрібно розуміти, якими можливостями володіємо. 

–  Скільки в Україні притулків, чи повністю вони задовольняють потреби постраждалих від торгівлі людьми? Хто їх утримує?
– На жаль, сьогодні ми не маємо спеціалізованих притулків для постраждалих від торгівлі людьми, які утримуються за рахунок держави. Це підтверджує інформація від обласних державних адміністрацій, котру ми зібрали в рамках моніторингу. Натомість є відповідний спеціалізований притулок, який створила і підтримує Міжнародна організація з міграції (МОМ). Але це кошти міжнародної допомоги.
На державному рівні функцію притулків, у яких можуть перебувати постраждалі від торгівлі людьми, виконують кілька соціальних закладів. Переважно це центри соціально-психологічної допомоги. Але доступність до них – це серйозна проблема. Бо таких притулків – по одному на регіон і зазвичай вони працюють в обласних центрах. Постраждалій особі з якогось району дуже важко до них потрапити.
Такі центри соціально-психологічної допомоги приймають абсолютно всіх, хто опинився в складних життєвих обставинах. Це і постраждалі від торгівлі людьми, і від домашнього або ґендерно зумовленого насильства. Можуть бути навіть спеціальні відділення, які приймають звільнених із місць позбавлення волі. У центрах можуть приймати сім’ї з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах, а також внутрішньо переміщених осіб. Заклад, який у середньому розрахований на 10-15 ліжко-місць, може приймати до 20-30 пільгових категорій осіб. І якщо не буде вільного місця, то особа, яка потребує термінового влаштування, просто не може туди потрапити.
Є кілька областей, де взагалі відсутні центри соціально-психологічної допомоги.
Одне із запитань нашого аналізу-моніторингу до ОДА було про те, чи потребує область розширення мережі закладів, які приймають постраждалих від торгівлі людьми, або всіх категорій осіб, які опинилися в складних життєвих обставинах. Лише Хмельницька область дала на нього ствердну відповідь. Всі решта зазначили, що не потребують розширення мережі. Причин тут може бути багато, одна із них банальна: люди часто не вірять, що зможуть отримати допомогу в цих центрах і тому до них не звертаються.
Водночас в Україні є кілька недержавних організацій, які підтримують притулки для постраждалих від торгівлі людьми. Але ми мусимо розуміти, що найбільш якісну роботу таких закладів, її постійність та безперервність мусить забезпечувати саме держава.

– Скільки постраждалих від торгівлі людьми скористалися послугами притулків впродовж першого півріччя поточного року?
– За інформацією, яку ми отримали від ОДА та недержавних організацій, державними притулками за цей час скористалося 13 осіб. Це 1,5% від загальної кількості тих, хто перебував у закладах. Зокрема в Житомирській області таких виявилося 7 осіб, у Дніпропетровській – 2 особи, Одеській – 3 і в Хмельницькій – 1. Щодо ґендерного розподілу, то серед них було 9 чоловіків і 4 жінки.

–   Виходить, що торгівля людьми зараз більше зачіпає чоловіків?
–   На Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації, яка діє при «Ла Страда-Україна», часто звертаються за консультаціями щодо працевлаштування за кордоном. Так було навіть у період жорсткого карантину навесні. В тому числі запити надходили від чоловіків щодо влаштування на будівельні, інші фізично важкі роботи. Але це зовсім не означає, що жінки зараз більш захищені. Наприклад, під час пандемії їх частіше можуть примушувати до надання сексуальних послуг в режимі онлайн. А це є різновидом торгівлі людьми.

–   Чи вплинув на роботу притулків карантин?
–   Всі регіони зазначили, що – так. Понад усе зменшилася кількість направлень. І зменшилася кількість звернень. За обмеження транспортного сполучення людина, яка перебувала далеко від  притулку, просто не могла до нього доїхати. 
Деякі регіони запровадили додаткові документи для осіб, які претендують на влаштування до притулку. Наприклад, результати аналізів на COVID-19 або ж розгорнутий рентген легенів. Саме про такі довідки нам повідомили Дніпропетровська, Миколаївська, Хмельницька області.
 Насправді це дуже ускладнює потрапляння до притулку. Вартість аналізу на COVID-19 є високою, не завжди є доступ до рентгену. Тому люди часто відмовляються від влаштування до притулку і змушені повертатися в ту небезпеку, від якої хотіли сховатися. 
Дуже класним є приклад Чернівецької області. Тут для убезпечення всіх осіб, які перебувають у притулку, також просять результати аналізу на COVID-19. Але за його відсутності постраждалих поселяють на 2 тижні з дотриманням умов ізоляції до спеціально відведеного корпусу. Якщо потому з’ясовується відсутність хвороби, цих людей можуть влаштувати в притулку. Цей приклад є дуже показовим для всіх інших регіонів.

– Чи може притулок відмовити в наданні послуг, якщо особа виявиться хворою на коронавірус?
– Положення про притулок містить певні обмеження, за яких особа не може бути влаштована в ньому. Наприклад, якщо вона хвора на гострі інфекційні захворювання. І якби ще до пандемії особа прийшла з ознаками того ж грипу, її б не прийняли до притулку, враховуючи безпеку всіх інших осіб. Але звичайно працівники притулку допомагають хворим отримати медичну допомогу, вони викликають лікарів, влаштовують до лікарні.
З урахуванням коронавірусу заходи безпеки просто зросли, стали жорсткішими.

– Що робитимуть співробітники притулку, якщо серед його персоналу чи постраждалих від торгівлі людьми виявляться хворі на коронавірус?
– Притулок діятиме за тим же алгоритмом, що й усі заклади, в яких перебуває багато людей. Скажімо, гуртожитки, інші установи, де цілодобово проживають люди, де є спільний побут. Насамперед вмикатиметься двотижневий режим самоізоляції всіх, хто контактував із хворим на коронавірус. Впродовж цього терміну робитимуться тести.
Зараз в кожному притулку запроваджені додаткові заходи для захисту від коронавірусної інфекції. Там проводиться постійний температурний скринінг – і персоналу, і клієнтів, забезпечується режим провітрювання, кварцування, дезінфекції. Це робиться за розкладом. І всі клієнти та персонал забезпечені засобами індивідуального захисту – медичними масками, рукавичками.
Також активно проводиться інформаційно-роз’яснювальна робота стосовно дотримання гігієнічних заходів, необхідності дезінфекції рук і обережного поводження за межами притулку.

–   Протягом якого часу постраждала особа може перебувати в притулку в звичайних умовах? Чи поширюється ця норма на постраждалих від торгівлі людьми, які змушені виконувати карантинні заходи впродовж тривалого терміну?
–   Дуже гарне запитання, яке наразі потребує аналізу та ухвалення певних рішень на державному рівні. У центрі соціально-психологічної допомоги будь-яка особа, що опинилася в складних життєвих обставинах, зокрема постраждала від торгівлі людьми, може перебувати щонайбільше 90 діб. Наразі жодних законодавчих чи нормативних регулювань стосовно  терміну самоізоляції ми не маємо. Фактично 90 діб мають включати і 14 діб самоізоляції.
На практиці це може породжувати певні проблеми. Якщо особа потребує заходів реабілітації, роботи з психологом, з юристом, інших дій, які мають у майбутньому їй допомогти впоратися з ситуацією, то не завжди їх можна проводити онлайн впродовж цих 14 діб. Так, не в кожного є можливість підключитися до того ж мобільного Інтернету. Тож термін самоізоляції, який міг бути витрачений на швидку якісну роботу з потерпілою особою, скоріш за все буде втрачений. І що важливо – його  віднімуть від 90 діб.
Необхідні рішення з цього питання могли б бути ухвалені на місцевому рівні. Але, на жаль, жодна з областей, інформацію з яких ми проаналізували, про такі дії не зазначила.

– Як в умовах коронавірусної пандемії медичні установи, місцеві адміністрації та громадські організації контролюють роботу притулків, яку допомогу їм надають?
– Знову-таки, законодавчого регулювання контролю та допомоги притулкам під час пандемій на сьогоднішній день ми не маємо. Всі обласні державні адміністрації говорять про те, що постійно надсилають до керівництва притулків інформаційні матеріали, які стосуються профілактики коронавірусної інфекції, інформаційно-роз’яснювальні матеріали для клієнтів цих закладів. Але спеціальні перевірки дотримання санітарних норм не здійснюються. Все діє в звичному режимі, як і в докоронавірусні часи.
Наш моніторинг покликаний не просто виявити наявні проблеми функціонування притулків, але й спонукати до їхнього вирішення, що особливо важливо за наявної пандемії COVID-19.

Володимир ДОБРОТА,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»