У Львові працює понад сто вісімдесят агентств нерухомості та понад дві сотні приватних ріелторів. За рахунок цього конкуренція дуже жорстка і не всі працівники даного напрямку “виживають” на ринку. Для “усунення” небажаної конкуренції ріелтори між собою вдаються навіть до крайніх методів. При чому, явно неприйнятних з точки зору людяності. Звичайно, бізнес - це взагалі штука важка, але всеодно потрібно дотримуватись якихось правил поведінки, співпраці та етикету. Але що ж, якщо іншим це важко пояснити.

Наприклад, одна з досить прогресивних ріелторів у Львові, Патриція працює в одній з найбільших компаній з нерухомості. Вона займається власне орендою квартир довгостроково та подобово. Ну, як і кожен бізнесмен (в даному випадку бізнес-вумен), її не зовсім влаштовує звичайна зарплата, тому частину клієнтів вона обслуговує без відома її роботодавців. Це можна зрозуміти, бо в Україні і так робота цінується дуже низько. Патриція розказує, що усунути конкуренцію (принаймні частково) не є великою проблемою. Вона, наприклад, передає клієнтів іншому ріелтору, бере наперед свої комісійні з них, вони решту відмовляються платити і поселяються. Вона ж потім при конфлікті звинувачує у всьому якраз того ріелтора, який поселяв і вимагає з нього гроші за незручності, які мов би то той створив її клієнтам. А якщо все так гладко не проходить, то шукає незадоволених орендарів того маклера (а таких багато у кожного працівника цієї галузі), йде з ними в міліцію і пише колективну заяву на нього з метою обвинувачення в шахрайстві (при цьому відсилаючи йому повідомлення з погрозами). От така проста схема. Але зате діюча, бо з представниками міліції мало хто хоче мати справу.

Мало хто цінує роботу агента з нерухомості по достоїнству, тому їм приходиться боротись за свій “кусок хліба” хоч якимось чином. Справа в тому, що соціальне середовище часто підштовхує людей до таких дій, які в принципі їм не притаманні. Не варто когось за це засуджувати, бо умови, в яких ми живемо, дійсно препогані. Кожен виживає, як може і діє так, як вважає за потрібне. Працювати завжди важко і рідко це винагороджується в відповідній і справедливій мірі. Всьому є своє пояснення, всьому є своя причина. Дуже легко звинуватити когось, але на себе аргументів чомусь не вистачає. Самокритика - штука рідкісна, тим більше в наш час. А самоповага - взагалі практично відсутня.

Нема нічого дивного у тому, що нашій державі важко досягнути нарешті якогось достойного рівня. Бо держава - це кожен індивідуум, кожен громадянин і кожна особистість. Тільки після усвідомлення цього можна пробувати щось змінювати накраще, всім разом, згуртовано, впевнено і цілеспрямовано. Все починається з ідеї, а в даному випадку - з усвідомлення. Будьте свідомими!