Ганна Чуб, начальник Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
Порятунок довкілля й кожного з нас, хто живе у нинішньому небезпечному середовищі, – неможливий без фінансової бази. І – без відповідальності забруднювачів. Про що має пам'ятати платник екоподатку.
Ніхто не замислювався, чому ми так важко й часто хворіємо?
Мене особисто вразили дані, які декілька років тому наводили аналітики ВОЗ: щодня через хвороби, спричинені забрудненим довкіллям, в нашій країні помирає до 150 людей. Або – понад 54 тисячі на рік. Чи понад 120 українців на кожні 100 тисяч населення. Це чи не найвищій показник у Європі. Наведені дані свого часу, ще до пандемії, оприлюднювало видання The Guardian. Взагалі ж, за інформацією з різних джерел, щороку від мікрочасток у брудному повітрі гинуть декілька мільйонів людей по всій Землі.
Чому я, податківець, говорю про екологію? Тому що її порятунок – а отже, і порятунок усіх, хто живе у нинішньому небезпечному середовищі,– неможливий без фінансової бази. І – без відповідальності кожного забруднювача.
Забруднювач платить
Навіть з приходом нових «коронавірусних» реалій проблема довкілля, яке страждає від діяльності людини, нікуди не зникла. І світ продовжує нею перейматись. Приклад – нещодавній Кліматичний саміт у Глазго, в якому нашу країну представляв Президент Володимир Зеленський. Цей саміт – він завершився буквально днями – зібрав понад 25 тисяч учасників з усіх країн світу. І всі шукали відповідь на просте практичне запитання – де брати фінансові ресурси для спасіння оточуючого природнього середовища. Адже цього разу плани були озвучені масштабні: відмовитися вже у найближчі 19 років від використання авто з двигунами внутрішнього згоряння (про це заявили на саміті близько трьох десятків країн), та від використання вугілля (це планують зробити 40 країн). Нагадаю, ще шість років тому у Парижі відбулася зустріч, де країни домовилися розпочати активне скорочення шкідливих викидів, з тим, щоб до 2050 року звести їх до нуля. Інакше –людство ризикує опинитись буквально на межі знищення. Але як витримати баланс: приборкати забруднювачів та при цьому не нашкодити світовій економіці?
Необхідність застосування екологічного податку була зафіксована ще у Програмі дій ЕС з охорони довкілля 1973 року і вже майже півстоліття у багатьох країнах Європі запроваджено загальний принцип: забруднювач платить, цілком вдало працює екоподаток (європейці стали першими, хто використав такий вид податку).
У 1992 році до процесу долучилася й Україна. Відрахування до спеціальних фондів охорони навколишнього природного середовища наші підприємства почали здійснювати з 2006 року. До прийняття Податкового кодексу України у 2011-му році екологічні податки в нашій країні називалися зборами за забруднення навколишнього природного середовища. У 2006 – 2012 роках частка екологічного податку не перевищувала 1%, зараз, нагадаю, цей показник становить 1,5 %.
Багато це чи мало і хто саме, за що та куди платить?
Згідно з діючим податковим законодавством, справляння екологічного податку відбувається щоквартально. Платники податку подають декларації протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до контролюючих органів та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, сплачуючи за:
- викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, розміщення протягом звітного кварталу відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах – за місцем розміщення стаціонарних джерел, спеціально відведених для цього місць чи об’єктів;
- утворення радіоактивних відходів та тимчасове зберігання радіоактивних відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк – за місцем перебування платника на податковому обліку у контролюючих органах.
Суми податку, що справляється за викиди (крім викидів двоокису вуглецю, скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів), платники перераховують одним платіжним дорученням на рахунки органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, які забезпечують розподіл цих коштів у співвідношенні:
45 % екологічного податку – до загального фонду Державного бюджету України (крім податку за викиди двоокису вуглецю, який зараховується до загального фонду державного бюджету у повному обсязі, та податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад встановлений особливими умовами ліцензії строк – цей зараховується до спеціального фонду державного бюджету у повному обсязі);
55 % – до спеціального фонду місцевих бюджетів (крім вже згаданих податків за викиди двоокису вуглецю та за утворення радіоактивних відходів).
Отже, екологічний податок за своєю економічною сутністю є компенсацією за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу: надходження від нього повинні покривати витрати на заходи по відновленню довкілля. Відтак, держава зацікавлена, з одного боку, у максимізації надходжень цього податку (оскільки він є одним з джерел доходів бюджету), а з іншого – у мінімізації забруднень, які погіршують стан навколишнього природного середовища.
Сьогодні йде гостра дискусія – чи доцільно піднімати ставки екоподатку, чи не вдарить це по економіці та бізнесу. Залишимо цю дискусію парламентарям та експертам галузі.
Я ж лише нагадаю, що у вже згаданій Європі ставки екологічного податку істотно вищі за ті, що в Україні. Зокрема, ставка податку за тонну захоронених на звалищах відходів коливається від 9 доларів США (у Швейцарії) до 33 (у Норвегії), в той час як в Україні вона зазвичай коливається від 49 копійок (або 0,017 долара) до 13 гривень (або 0,48 долара) за тонну.
Високі ставки екологічних податків в країнах Євросоюзу дали відчутний результат: суттєво (до 80 відсотків) скоротились обсяги відходів за рахунок інвестицій підприємств у охорону довкілля. Все просто: підприємствам витрати на заходи з охорони довкілля вигідніші, ніж забруднення.
До речі, та ж таки Норвегія виконує плани, озвучені на вже згаданому Кліматичному саміті, просто зараз: вона стала першою країною в світі, де за минулий 2020 рік більше половини реєстрацій нових транспортних засобів припало на електромобілі або автомобілі з гібридним приводом. Норвежці мають намір протягом найближчих чотирьох років повністю відмовитися від продажу нових автомобілів з двигуном внутрішнього згоряння.
Дніпропетровщина: лідерський кейс
Разом з тим, на моє глибоке переконання, велику роль у дієвості екоподатку як такого відіграє не лише його ставка, а й рівень культури та свідомості платників, рівень їх реальної соціальної відповідальності перед суспільством й самим собою, та нарешті – рівень і якість адміністрування згаданого податку.
Цивілізована людина – та, що свідомо ставиться до довкілля
Пропоную проаналізувати, як взагалі працює цей інструмент в нашому регіоні. Приклад має бути показовий – адже Дніпропетровська область займає третє місце у структурі надходжень екологічного податку по Україні, а за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю посідає навіть другу сходинку. Нагадаю, що Дніпропетровщина має дуже непросту екологічну ситуацію: у нас працюють десятки промислових підприємств (у тому числі – найбільші у країні), у Дніпропетровській області утворилось 91,1 млн тонн відходів – згідно статистичного звіту це 57% від усього сміття в Україні.
Наразі в нашій області платниками екологічного податку зареєстровані 3 701 суб’єкт господарювання. Зазначу, що завдяки заходам, які вживаються податковими органами, кількість названої категорії збільшується: так, лише поточного року вона виросла на 6% або на 224 платника.
Сумлінність платників також зростає – це, безперечно, є позитивним моментом. Ось що демонструють абсолютні цифри: протягом поточного року від суб’єктів господарювання Дніпропетровщини до бюджетів надійшло майже 700 млн грн екологічного податку – це на 5,3% або на 37,4 млн грн більше, ніж за відповідний період минулоріч.
Основними платниками екоподатку в області виступають підприємства гірничо-металургійного комплексу Криворіжжя: за 10 місяців 2021 року вони скерували до бюджетів 482,3 млн грн, що більше на 7,5% (чи на 36,2 млн грн) у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.
Зросли цьогоріч також надходження по інших підприємствах Криворіжжя – цифра збільшилась на 30,7 млн грн.
Водночас спостерігається й інша важлива тенденція – зменшення обсягів забруднюючих речовин. У порівнянні з минулорічними даними показники впали на 1,2 млн тонн: з 104,8 до 103,6 млн тонн. Момент показовий, адже це вже результат активної модернізації підприємств. Можна сказати, що просто у нас на очах впроваджується європейський підхід до вирішення проблеми забруднення довкілля.
Наведу приклад. На території Дніпра розташований найбільший електросталеплавильний комплекс з виробництва круглої сталевої заготовки у Східній Європі. Це перший металургійний завод, побудований «з нуля» за роки Незалежності в Україні. І він же – найбільша екологічна інвестиція в національну промисловість. Вже дев’ять років у нашому місті замість застарілого екологічно брудного мартенівського виробництва працює завод, який відповідає всім екологічним вимогам Євросоюзу. Внаслідок такої екомодернізації викиди СО2 в атмосферу знизилися в 10 разів, споживання природного газу – у 8 разів.
Маю наголосити, що всі наведені мною вище цифри і факти – це один з реальних результатів удосконалення нашої нинішньої практики адміністрування екоподатку. Податківці регіону увесь час у спілкуванні з платниками, роботи вистачає. Як я вже підкреслювала, регіон напружений: маємо на його території потужне промислове виробництво та найбільших у країні забруднювачів довкілля.
Хочу разом з тим відзначити і ще один важливий аспект – нас чують. Платники йдуть на діалог, за що я кожному з них щиро вдячна. І це не лише підприємства, що вже діють не перший рік, а й ті, які тільки-но збираються розпочинати виробництво, котре, скажімо, може зашкодити довкіллю. Вони реєструються платниками екоподатку – щоб у подальшому сплачувати його своєчасно.
Ось з цього, власне, й починається громадянська, людська свідомість. Сплачений екоподаток – це не якийсь формальний платіж державі. Це той інструмент, який допомагає врятувати наше здоров’я, вивести на сучасний рівень модернізоване виробництво. Це те, що дає надію на майбутнє, як би пафосно ці слова не звучали. В цьому головний сенс.
